Про життя, ПТСР та право бути собою посеред війни

Сьогодні світ навколо нас часто нагадує розбите дзеркало. Ми дивимося у ці уламки й намагаємося впізнати себе — тих, ким ми були «до». Ми шукаємо способи склеїти докупи своє життя, свої звички й свій спокій, але старі інструменти більше не працюють. Стерильні поради про «позитивне мислення» та заклики «просто триматися» звучать як знущання, коли всередині — випалена земля.

ПТСР — це не дефект, це пам'ять тіла

Коли ми говоримо про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад) або просто про ту важкість, яку ми носимо в собі через війну, ми часто ставимося до цього як до поломки. Наче ми — несправний механізм, який треба підкрутити, щоб він знову став «корисним» і «зручним».

Але ваш біль, ваша безсонна ніч, ваша раптова лють або заціпеніння — це не ознака слабкості. Це неймовірна, хоч і болюча, здатність вашої психіки виживати в нелюдських умовах. Ваша психіка не зламалася — вона адаптувалася до пекла, щоб зберегти вас.

Право на лють і право на тишу

У нашому суспільстві є багато невидимої цензури на емоції. Нам кажуть бути «сильними», «незламними», «продуктивними». Але справжня стійкість починається там, де ми дозволяємо собі бути справжніми.

• Мати право на лють — бо те, що відбувається, несправедливо.
• Мати право на розпач — бо втрати реальні.
• Мати право на «не можу» — бо ресурс людини не безкінечний.

Терапія сьогодні — це не про пошук «правильних відповідей». Це про створення безпечного простору, де ви можете викласти всі свої уламки на стіл і знати: вас не злякаються. Ваша темрява не відштовхне того, хто стоїть поруч.

Як почати дихати заново?

Коли світ розлітається на шматки, не намагайтеся відновити його весь одразу. Це неможливо. Все, що ми можемо — це вчитися дихати в моменті.

1. Співчуття до себе замість критики. Замість того, щоб картати себе за «непродуктивність», спробуйте сказати: «Мені зараз дуже важко, і це нормально — бути в такому стані».
2. Пошук «своїх» людей. Не коучів, які обіцяють успіх, а тих, хто здатен просто побути поруч у вашому болю. Людяність лікує краще за будь-які протоколи.
3. Легалізація своїх почуттів. Те, що ви відчуваєте — це єдина можлива правда у вашій ситуації.

Ви — більше, ніж ваша травма

Війна забирає багато, але вона не може забрати вашу суть. Ви — це не ваш діагноз, не ваші тривоги й не ваші нічні жахи. Ви — людина, яка продовжує йти крізь туман.

Ми не повернемося до того «старого» життя, і, можливо, це найскладніше, що треба прийняти. Але ми можемо побудувати нове — чесне, глибоке і справжнє. Де ми не боїмося своїх шрамів, бо саме вони роблять нас тими, хто ми є.

Дихайте. Ви тут. Ви справжні. І цього вже достатньо.