Я на буду вас «лагодити», бо ви не зламані
Знаєте, що найбільше дратує в образі «ідеального психолога»? Оцей бежевий светр, стерильний кабінет і обличчя, на якому нуль емоцій. Ніби ця людина живе в іншому світі, де не буває затяжних тривог, люті чи прильотів. Давайте чесно: такий підхід зараз не працює.
Коли життя розриває тебе на частини — неважливо, під прямим вогнем чи від нескінченного стресу в тилу — поради з підручників звучать як знущання. Вам не потрібен «світлий коуч». Вам потрібен той, хто бачив темряву і не злякається вашої.
Чому ви досі не в терапії?
Бо довіритися живої людині — це страшно. Простіше взяти аркуш паперу і вивалити все туди. Я це поважаю. Папір не закочує очі й не дає «мудрих» порад. Якщо ви вже пишете — ви неймовірні. Ви вже вигрібаєте, ви не тікаєте.
Але аркуш паперу не зможе дати вам опору в момент, коли ви самі себе загризаєте. Він не підсвітить те, що ви боїтесь помітити.
Мій підхід — це не про «правильно» чи «неправильно»:
♦️Я не даю порад. Ви доросла людина і самі знаєте, як вам жити. Моя робота — допомогти вам почути себе під цим шаром бруду, втоми й адреналіну.
♦️Зі мною можна бути будь-яким. Хочете матюкатися — матюкайтеся. Хочете годину мовчати — будемо мовчати разом. Хочете принести свої листи і просто зачитати їх мені — це буде найкращий початок.
♦️Я не вважаю вас хворими. Те, що ви зараз відчуваєте — біль, злість, апатію — це нормальна реакція на «ворожий світ» навколо. Ви травмовані обставинами, але всередині ви — цілі.
Ми не будемо шукати «успішний успіх». Ми будемо вчитися дихати заново. Навіть коли повітря навколо горить.
Почнемо з того, що ви вже написали на своєму папері?
