Творчість, Сором’язливість і Марнославство
Тимченко Віталій.
Якщо людина думає про себе і свою славу, а не про творчість, її джерела і плоди, то припиняє вдосконалюватись в цій творчості. Натомість росте її его – уявлення людини про себе. Ясно, що така людина не зустріне визнання і слави.
Протилежна ситуація: творець не думає про себе і свою славу. Він у самозабутті віддається творчості. Віддається тому в світі чи в своїй душі, що він любить. Тоді цей творець поступово вдосконалюється, знаходить і розвиває свої обдарування, техніку й тд. І рано чи пізно визнання і слава самі прийдуть до його творінь і його самого.
Хлопець, який ніяковіє біля дошки, читаючи на пам'ять вірша, чи виходячи на сцену для співу – чому він хвилюється, соромиться, втрачає дар мови і відчуває, що шкіру його обличчя і тіла охоплює полум’я?
Бо він не впевнений, що іншим сподобається він чи його вірш і спів.
Сили його душі зосереджені не на співі, а на ньому самому – і на тому чи оцінять його схвально інші.
Він дивиться на себе чужими очима.
Але він ще не дізнався, що неможливо дивитись на себе чужими очима. Він не знає як саме поставляться до нього інші. Це ще не стало фактом, це майбутнє. Однак він заздалегідь починає ввижати, що вони поставляться так-то або повинні поставиться саме так. Тобто він приписує, накидає їм своє. Він насправді дивиться на себе не їхніми очима, а лише своїми – не усвідомлюючи цього. Більш того – він ніби змушує їх поставитись до його майбутнього співу на сцені лише схвально. Звісно, після цього він починає тремтіти, бо може статись інакше!
Неможливо подивитись на себе чужими очима! На себе можна подивитись лише власними очима. А інші подивляться на нас своїми, по-своєму. Об’єктивно чи суб’єктивно, але вільно, без примусу.
Та людина, яку стискає удав марнославства і сором’язливості (за-стєнчівості), не хоче щоб інші оцінили його так, як вони оцінять. Його душить марнославство, а він – тих людей.
Все це не творчість, все це перешкоджає творчості.
На мій погляд, творцю варто забути про оцінки інших. Та зосередитись на любові до чогось реального.
І не паритись, не мордуватись тим, як його оцінять. Це не його, а їхня справа! Треба просто дозволити їм оцінювати. Доречі, творцю ніщо не заважає оцінювати оцінювачів – вони часто бувають не взмозі оцінити гідно плоди творчості.
Якщо творець любить те, чим займається, якщо він сам оцінив свою творчість, свій талант, свої твори, то його не повинна лякати чужа оцінка. Якщо я купляю в магазині товар, а продавець каже, що мої гроші фальшиві і їх треба викинути в кошик разом з гаманцем, але я впевнений, що гроші справжні – то що мені робити, кого слухати? Ось тут з’являється, ось тут і потрібна самооцінка. Якщо я знаю, що ці гроші справжні, то мою впевнену оцінку ніхто не може похитнути.
Так же і з творчістю. Якщо я знаю, що роблю, то не буду збентежений на сцені. Я вже оцінив себе! І мене, головне, взагалі не це цікавить і хвилює. А сам спів, пісня. Чи, може, людина, якій я її співаю. Чи мета, для досягнення якої я написав цю пісню (наприклад – щоб визволити людину з полону). Про самого себе я не думаю.
От ця людина і може зустріти схвалення. Парадокс. Лише через те, що її творчість подарувала їм насолоду, дивування, захват. Вони не дивились на самого творця. Вони прийшли почути пісню.
Марнославство – марна слава – слава, якої я ще не гідний. Незаслужена слава.
Сором’язливість (за-стєн-чівость) – людина, яка ховає себе за чимось, але водночас прагне показати. Суперечність – хоче показати, щоб до неї поставились добре, лише добре, але боїться, бо думає, що так не поставляться. Ця людина хоче вирішити за, замість інших, яка вона! Хай краще сама оцінить себе. А у них залишиться право оцінити цю людину незалежно від її бажання, бажання марнославства!
«Хочеш дізнатись собі ціну? Наважся зробити те, що маєш, і зразу дізнаєшся, чого вартий»
– каже Гьоте.
«Кожен митець, який хоче бути відомим у суспільстві, мусить знати, що відомим буде не він, а хтось інший з його ім'ям. Врешті-решт цей другий вислизне і, можливо, колись уб'є в ньому справжнього митця»
– (Альбер Камю).
