Чому ми сміємося: психологія гумору та теорія доброякісного порушення

Привіт усім! Ви коли-небудь помічали, як речення, яке не закінчується так, як ви очікували, викликає усмішку? Наприклад: "Не люблю, коли речення не завершуються так, як ти... кабачок". Так, можливо, це викликало у вас легку посмішку або здивування. А може, ви навіть злегка розгубилися. Саме цей механізм – коли щось йде не за планом, але при цьому не загрожує нам – лежить в основі того, що психологи називають теорією доброякісного порушення.

Коли порушення стає смішним

Психологія гумору – надзвичайно складна штука, і жодна теорія не може пояснити всіх її тонкощів. Але теорія доброякісного порушення, яку розробили дослідники Пітер МакГро та Калеб Воррен, дає чудовий ключ до розуміння того, чому ми сміємося. Вона допомагає побачити закономірності в тому, що здається хаотичним та непередбачуваним.

Суть цієї теорії полягає у трьох базових складових, які мають співіснувати одночасно:

• Порушення – ситуація має суперечити нашим очікуванням
• Доброякісність – це порушення має бути безпечним для нас
• Одночасність – обидві ці речі повинні відбуватися в один момент

Що таке порушення? Це все, що загрожує нашому уявленню про те, як світ має працювати. Це може бути фізична загроза, порушення соціальних, мовних чи моральних правил, збій у звичному патерні. Коли щось іде не так, як ми звикли – це порушення.

А що означає "доброякісність"? Ситуація вважається доброякісною, коли вона дистанційована від вас, коли ви не прив'язані до порушеної норми, або коли у вас є альтернативне тлумачення того, що сталося. Простіше кажучи – це не ставить вас або ваші переконання під реальну загрозу.

Чому лоскотання змушує сміятися

Візьмемо найпростіший приклад – лоскотання. Чому воно викликає сміх? Бо це класичний приклад доброякісного порушення. Порушення полягає в тому, що хтось торкається вас несподіваним чином, вторгається в ваш особистий простір. Ситуація стає доброякісною, коли це робить людина, якій ви довіряєте – близький друг, партнер, член родини.

Спробуйте полоскотати себе самі – не вийде, правда ж? Це тому, що немає елементу порушення – ви повністю контролюєте ситуацію, вона абсолютно доброякісна. А тепер уявіть, що вас лоскоче незнайомець у темній провулці. Це вже не смішно, бо ситуація перетворюється на повне порушення без елементу безпеки. Лоскотання смішне лише тоді, коли є порушення норми в безпечному середовищі.

Гра слів та мовні викрутаси

Каламбури – ще один чудовий приклад. Коли хтось каже: "Я пішов на риболовлю, бо хотів трохи відпочити... на березі питань", – це викликає реакцію, правда? Тут порушення полягає в мовній грі – ми використовуємо слово не зовсім у звичному контексті, граматично викручуємо речення. Але це доброякісно, бо речення все одно зрозуміле, воно не загрожує нам і не ображає.

Що робить каламбур нецікавим? Коли він абсолютно доброякісний – просто звичайне речення без жодної гри. Або коли він стає повним порушенням – настільки незрозумілий чи образливий, що вже не смішно.

Коли падіння стає комедією

Пригадайте будь-яку комедійну сцену з фільму, де герой отримує удар – наприклад, йому на голову падає відро, і він ходить з величезною шишкою. Чому це смішно? Давайте розберемо:

Порушення: персонаж отримав серйозний удар, у нього величезна шишка на голові – це не нормально, це відхилення від звичного стану речей.

Доброякісність: але ми бачимо, що персонаж насправді в порядку, він здоровий, продовжує рухатися та говорити.

Доброякісне порушення: персонаж з'являється з шишкою від удару, але при цьому абсолютно здоровий та активний.

Забери один з цих елементів – і гумор зникає. Якщо людина справді серйозно поранена – це медична ситуація, а не комедія. Якщо людина просто входить до кімнати здоровою та щасливою – це нудна сцена без жодного гумору.

Коли жарти старіють

Досліджуючи цю теорію, я помітила два цікаві явища зі свого життя. Перше – чому жарти стають нецікавими, коли ми чуємо їх занадто часто?

Уявіть: ваш колега Олексій щоразу біля кулера з водою жартує: "Кулер для води, а вода ніколи не холодна!". Можливо, першого разу це викликало усмішку. Але після десятого? Це просто дратує. Чому? Бо жарт більше не є порушенням – він став нормою, ми його очікуємо. Він перетворився на щось абсолютно доброякісне та передбачуване, а отже – не смішне.

Коли жарт заходить занадто далеко

Друга ситуація – коли дражніння переходить межу. Спочатку друзі жартують над Максимом через його невисокий зріст, і Максим сміється разом з усіма. Це доброякісне порушення – є легке порушення (зачіпання теми зросту), але воно безпечне (Максим реагує спокійно, це не зачіпає його глибоко).

Але коли жарти продовжуються знову і знову, Максим починає засмучуватися. Його почуття вже справді страждають. І раптом ситуація перетворюється на повне порушення – бо тепер це зачіпає серйозні моральні норми, це вже не безпечно для людини. І тому це більше не смішно.

Чи пояснює ця теорія весь гумор?

Можливо, читаючи цю статтю, ви не посміхнулися жодного разу і думаєте: "Ну що за дурниця, мій гумор набагато складніший!". І знаєте що? Ви маєте рацію. Гумор – неймовірно складна штука, і теорія доброякісного порушення – лише одна з багатьох спроб пояснити, чому ми сміємося.

Але для мене особисто ця теорія відкрила очі на багато речей. Я почала помічати ці закономірності в житті – як старі жарти втрачають силу, як важливо відчувати межу в гуморі, як один і той самий жарт може бути смішним для однієї людини і образливим для іншої, залежно від того, наскільки безпечно вони себе почувають.

Теорія доброякісного порушення нагадує нам про важливий баланс: гумор живе на межі між безпекою та ризиком, між очікуваним та несподіваним. Коли ми розуміємо цей механізм, ми можемо краще контролювати свій гумор, бути смішнішими та водночас тактовнішими.

Що думаєте ви? Чи має ця теорія сенс? Чи пояснює доброякісне порушення те, що викликає у вас сміх? Можливо, ви помічали подібні закономірності у власному житті?

Література:

• МакГро П., Воррен К. Теорія доброякісних порушень // Психологічна наука. – 2010. (Оригінальна стаття, в якій автори вперше систематично описують теорію доброякісного порушення як універсальне пояснення гумору, демонструючи, як порушення норм у безпечному контексті створює комічний ефект)
• Мартін Р. Психологія гумору / Пер. з англ. – СПб.: Пітер, 2009. – 480 с. (Фундаментальна праця, яка охоплює різні теорії гумору, включаючи когнітивні та соціальні аспекти, надає широкий контекст для розуміння механізмів сміху та жартів)