Руйнівний гнів і як його позбутися

Коли людина злиться, активується амигдала центр емоційної загрози. Вона запускає симпатичну нервову систему: відбувається викид адреналіну, підвищується кортизол, прискорюється серцебиття, напружуються м’язи. Організм переходить у режим «бий або тікай».

Після різкого вираження гніву– крику, агресивних жестів, різких слів відбувається фізичне розрядження напруги. Частина адреналіну витрачається, а мозок отримує сигнал, що дія відбулася. У цей момент може короткочасно підвищуватися рівень дофаміну, тому суб’єктивно з’являється відчуття полегшення. Це нейрохімічний ефект, який триває недовго.

У довгостроковій перспективі ситуація змінюється. Дослідження показують, що регулярний виплеск гніву не зменшує його, а навпаки підсилює. Мозок навчається: коли я злюся і вибухаю, мені стає легше. Таким чином агресивна реакція підкріплюється. Амигдала стає чутливішою, і людина починає злитися швидше та сильніше. До цього додаються соціальні наслідки– конфлікти, напруга у стосунках, почуття провини, які створюють хронічний стрес. У підсумку коротке полегшення призводить до більшого рівня гніву в майбутньому.

Коли ж застосовується техніка протилежної дії, процес іде іншим шляхом. Людина відчуває гнів, але свідомо поводиться спокійно: робить паузу, знижує тон голосу, не переходить до агресії. У цей момент активується префронтальна кора мозку, яка відповідає за самоконтроль, і гальмується реакція амигдали. Запускається парасимпатична нервова система, що відповідає за заспокоєння.

У моменті це складніше. Тіло все ще перебуває у стані збудження і «очікує» розрядки, тому напруга може відчуватися гостріше. Немає швидкого ефекту полегшення, як при вибуху гніву.

Проте в довгостроковій перспективі мозок навчається, що гнів можна пережити без агресивної дії. Знижується загальний рівень збудження нервової системи, формуються нові нейронні зв’язки саморегуляції, а емоційні реакції стають менш інтенсивними і швидше згасають. З часом гнів виникає рідше і не накопичується.

Цей процес можна порівняти з фізичним болем. Виплеск гніву схожий на чухання рани: на мить стає легше, але запалення посилюється. Протилежна дія схожа на те, щоб дати рані загоїтися: спочатку неприємно, зате результат стабільний.

Виплеск гніву регулює лише стан у конкретний момент, але не змінює систему. Протилежна дія перенавчає нервову систему, тому й є складнішою тут і зараз, але значно кориснішою для емоційної стійкості та психічного здоров’я в майбутньому.