Чому ти вважаєш, що не заслуговуєш на те, чого так сильно хочеш?

Іноді ми прагнемо чогось усім серцем — нової сукні, гарної зачіски, щирих слів коханій людині чи просто спокійного дня без самокритики. Але в голові відразу лунає: «Ні, ще зарано. Я ще не досить постаралася. Треба почекати, коли стану кращою». Знайоме? Я часто ловлю себе на цьому. І щоразу думаю: чому ми самі ставимо собі перепони на шляху до простого щастя?

Те тихе відчуття, що ти «ще не готова»

Буває, стоїш у магазині перед гарною блузкою чи туфлями і думаєш: «Краще заощаджу. Куплю, коли досягну чогось значного». Або хочеться піти до перукаря, зробити манікюр, спробувати новий макіяж — і знову та сама думка: «Спочатку треба попрацювати над собою, а потім уже». Ми ніби чекаємо якогось особливого дозволу, щоб почуватися гарно прямо зараз.

Я помітила: що довше відкладаю такі дрібниці, то більше звикаю до «меншого». Звикаю до старих речей, до того, що волосся лежить не так, як хочеться, до того, що не відчуваю себе на всі сто. І в якийсь момент розумієш: це не про гроші чи час. Це про те, що глибоко всередині ти ніби не дозволяєш собі радіти.

А якщо це просто звичка погоджуватися на менше?

Коли ми кажемо собі «не зараз», ми насправді кажемо: «Я згодна на те, що маю». Згодна на втому без відпочинку, на старі джинси замість тих, що подобаються, на мовчання замість щирої розмови. Ми ніби вчимо життя: «Не треба мені багато, я й так обійдуся».

Але ж ми створені для більшого. Не обов’язково для розкоші чи першого класу в літаку — кожна має свої мрії. Та якщо постійно відштовхувати те, чого хочеться, то й великі мрії віддаляються. Бо енергія працює просто: чим менше ти дозволяєш собі зараз, тим менше отримуєш взагалі.

Синдром самозванця, який шепоче «ти цього не варта»

Психологи називають це синдромом самозванця. Коли навіть після успіхів думаєш: «Це випадково. Я не справжня. Інші б уже знали, що робити, а я ні». Я теж це відчуваю. Буває, дивлюся на те, що маю, і думаю: «Як це взагалі в мене вийшло?» І замість радості — сумніви.

Але ж успіх не випадковий. Він приходить до тих, хто був відкритим. Коли я дозволяла собі мріяти й діяти, все складалося. А коли починала сумніватися й закриватися — ніби стіна виростала. Думки дуже сильні. Якщо постійно повторювати «я не заслуговую», то так і буде.

Чекати «правильного моменту» — значить відкладати життя

Ми часто виправдовуємося: «Коли схудну — тоді піду до спортзалу регулярно. Коли зароблю більше — тоді куплю те, що подобається. Коли досягну мети — тоді буду щасливою». Але що буде в тій «меті»? Там теж знадобиться нова ціль, щоб нарешті «дозволити» собі радість?

Я жила так роками. Відкладала, економила, чекала. І нічого хорошого з того не вийшло. Навпаки — тільки втома й відчуття, що життя проходить повз. А щастя не в майбутньому. Воно тут, у маленьких рішеннях: купити ту спідницю, сказати людині важливі слова, просто посміхнутися собі в дзеркало.

Що, як спробувати сьогодні?

Не треба все міняти одразу. Не треба витрачати всі гроші чи робити щось грандіозне. Достатньо просто дозволити собі подумати: «А чому б ні? Я жива, дихаю, можу радіти». Спробувати відкритися. Відчувати, що ти варта гарних речей не «потім», а зараз.

Бо завтра може не бути. І тоді шкодуватимемо не про витрачені гроші, а про непрожиті моменти. Про те, що не носили улюблені речі, не говорили те, що на душі, не дозволяли собі бути щасливими просто так.

Ти варта всього, чого прагнеш. Прямо сьогодні. Просто дозволь собі це відчути.

Література:

• Амбірдж Е. Синдром самозванця. Як прожити неймовірне життя, на яке ви заслуговуєте / пер. Н. Третякової. – Київ: Наш Формат, 2023. – 272 с. (Книга розбирає причини відчуття невартості й показує, як перестати блокувати власне щастя через сумніви в собі.)
• Браун Б. Дари недосконалості. Як полюбити себе таким, який ти є. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2018. (Авторка пояснює, як прийняття себе та відчуття власної вартості допомагають жити повноцінно, не чекаючи «ідеального» моменту.)