Чому найчутливіші люди часто тривожаться найсильніше?
Ти, напевно, знаєш когось такого. Людина, яка миттєво відчуває, коли в кімнаті хтось засмучений. Вона може заплакати від чужого горя в новинах, а якщо друг скаже «та все нормально», вона все одно помітить тремтіння в голосі й почне хвилюватися. Зовні це виглядає як висока емпатія. А всередині в цієї людини часто крутиться тиха (або не дуже тиха) тривога.
Виявляється, між цими двома речами є прямий і дуже міцний зв’язок.
Нейробіологічне підтвердження
У 2019 році в журналі Neuropsychologia вийшла стаття з назвою «Convergent Neural Correlates of Empathy and Anxiety During Socioemotional Processing». Автори, група нейробіологів і клінічних психологів під керівництвом Алессандри Мартіно (Alexandra Martino) з Університету Маямі, вирішили перевірити, що відбувається в мозку, коли ми співпереживаємо іншим, і чи збігаються ці зони з тими, що «запалюються» під час тривоги.
Вони взяли здорових дорослих, показали їм фотографії людей у складних емоційних ситуаціях (страх, біль, смуток) і одночасно сканували мозок за допомогою функціональної МРТ (фМРТ). Потім виміряли рівень емпатії (за стандартною шкалою IRI) і рівень тривожності. Результат виявився настільки чітким, що його назвали «двосічним мечем емпатії».
Що саме знайшли нейробіологи
- Чим вищий бал за когнітивною та емоційною емпатією, тим сильніше активувалися передня острівцева кора (anterior insula) і передня частина поясної кори (anterior cingulate cortex, ACC). Це класичні «емпатичні» зони: вони допомагають нам буквально «відчувати» емоції іншої людини своїм тілом.
- Ті самі зони (та сама anterior insula і ACC) виявилися гіперактивними в людей з високим рівнем тривоги — навіть коли їм показували нейтральні картинки.
Додатковий аналіз показав: між емпатією та тривогою немає прямого зв’язку. Є ланцюжок: емпатія → часте занурення в чужі емоції → більше переживань і прокручування («а раптом з ним щось станеться?») → румінація і тривога.
Простими словами: ти не просто «розумієш» чужий біль. Ти його пропускаєш через себе. А мозок не завжди встигає вимкнути цю функцію, коли ти вже вдома і теоретично в безпеці. Ось і виходить, що емпатія працює 24/7, а тривога — це плата за надчутливий радар.
Емпатія як «ризикована сила»
Цікаво, що схожі висновки є й в інших дослідженнях. Наприклад, у 2021 році в Journal of Anxiety Disorders вийшла робота, де показано, що люди з високою емоційною емпатією частіше розвивають генералізований тривожний розлад. А в клінічній практиці давно помітили: серед клієнтів з соціальною тривогою дуже багато тих, хто «занадто сильно відчуває інших».
Тобто це не «по обидва боки однієї медалі». Емпатія робить нас людянішими, дає змогу будувати глибокі стосунки, допомагати іншим. Але якщо немає внутрішнього «вимикача», вона ж починає нас виснажувати й лякати.
Що з цим робити: інструкція для високочутливих
- Навчитися розрізняти «мої емоції» і «чужі». Просте питання «чий це зараз біль?» часто рятує.
- Практикувати заземлення після сильних емоційних контактів (душ, прогулянка, фізична активність — будь-що, що повертає в тіло).
- Тренувати когнітивну емпатію (розуміння) без обов’язкового емоційного «занурення». Це можливо, і це сильно знижує навантаження.
- Якщо тривога вже зашкалює — не соромитися звернутися до спеціаліста. Висока емпатія + тривога чудово піддаються терапії (особливо схемотерапії та mindfulness-підходам).
Тож якщо ти часто відчуваєш, що «втомлююся від людей», «прокидаюся з тривогою без причини» або «плачу над новинами» — це не тому, що з тобою щось не так. Це тому, що твій мозок налаштований на найвищу чутливість до людського болю. І це, між іншим, одна з найцінніших рис, які тільки можуть бути.
Просто іноді цьому дару треба трохи допомоги, щоб він не перетворився на тягар.
Джерела
- Martino, A. et al. (2019). Convergent Neural Correlates of Empathy and Anxiety During Socioemotional Processing. Neuropsychologia.
- Tone, E. B., & Tully, L. M. (2014). Empathy as a “risky strength”: A multilevel examination of empathy and risk for internalizing disorders. Development and Psychopathology.