Відверті спогади. Комусь стануть в пригоді.

Наприкінці листопаду 1997 року зі мною трапилось перше кохання. Навідміну від першої закоханості в школі, швидкоплинної і безхмарної, це був повний переворот в мені і моєму житті. Мені відкрилось щось абсолютно нове, абсолютне ДИВО. І любов, і дівчина, і блаженство. Нічого не зробив, а обдарований всім. Однак до цього всього я був зовсім неготовий, хоч і прагнув пізнати і любов, і жінку. І пізнав. Так пізнав, що ледь залишився живим :)

Але так сталось у мене. У інших може і має бути інакше – без катастроф і фіаско.

Любов і страждання – не просто різні, а непов’язані речі. У них різні джерела. Любов сама по собі – щастя. Страждання може як супроводжувати любов, так і не супроводжувати, не впливати на неї. Якщо після любові трапляється страждання, це не означає, що саме любов є його причиною. Така думка – плід міфологічного мислення. Його принцип – асоціаційний рефлекс: «після цього, отже через це». Шматок міфічної оповіді: «Настала ніч. І загорівся ліс!». Тут нема ототожнення чи зведення другої події до першої. Це лише їх перелік, послідовність! Але слухаючі такі історії, людина може зробити висновок та трохи підрихтувати: «Ліс запалав, бо настала ніч. Темрява породжує гнів небес! Перун висікає блискавки, щоб знищити морок». Фізик на це скаже: причина пожежі – вогонь, рух молекул.

Моє перше кохання тривало 4 роки. Без стосунків. Хоча ми були трохи знайомі та інколи бачились в університеті, де навчались на різних курсах. Пристрасне, палке, бездонне, космічне кохання... Таке велике, що я ніколи не зможу вичерпати його словами, описати. Та це кохання я не міг виявити, втілити, подарувати коханій. Насолоджувався лише сам. Нажаль. Пробач, С. Кохав та не знав як обдарувати тебе щастям любові.

З одного боку я перебував в РАЮ, з іншого - в ПЕКЛІ.

В раю від того, якою бачив-пізнавав і уявляв-вигадував ту дівчину. А також від дивовижного відгуку всього мене на неї в реальності. Я обожнював її жіночу душу, те, якою її створила природа. Ставав люблячим, щасливим, креативним, сміливим, безкорисним... Був ладен віддати своє життя, якщо їй буде потрібно. Завдяки їй я навчився цінувати іншу людину більше себе. Саме так. Як Диво. А не так, як напучують зараз: «Любіть себе самі». Мастурбація і любов – речі несумісні :) Всіх, кого я любив, я любив більше себе. А як ще можна любити?! Однак тепер розумію, що часто переоцінював інших і недооцінював себе. Краще б тих любив більше себе, хто дійсно були краще мене. Ясна логіка і гідна самооцінка – де ви були тоді?!

Та поруч раю було й пекло. І тоді і зараз я вважав, що як люди, як особистості ми різні, надто різні. Я боявся, що не сподобаюсь їй, не викличу пристрасного кохання. Боявся так, що серце калаталось шалено, наче вистрибувало з тіла. Боявся, але приховував свій страх. Навіть думка про те, що ми можемо не бути разом, перетворювала мене, живого, на попіл. Так, це було кохання, але «нерозділене». Хоча та дівчина хотіла відгукнутись коханням! І зробила пару нерішучих спроб. Пару і нерішучих… Трагедія… Я навіть не намагатимусь описати точно й повно, що відбувалось в моїй душі від співіснування в ній таких різних поривань як пристрасть і страх. Те й друге – абсолютні. Мене розривало й мололо як зерно в жорнах. Моя душа не знаходила собі виходу. Я згорав зсередини від безмежного бажання летіти до коханої людини та неможливістю здійснити це……….. Щогодини, щодня, з року в рік. На моєму шляху траплялись інші дівчата, але мені навіть не спадало на думку з ними знайомитись. Жодного разу не збудився вбік іншої жінки… Спливали роки, та я не втрачав бажання й віри знайти шлях до коханої. І одного дня дозрів пояснити їй все, що відбувалось зі мною весь той час. Це було друге пояснення :) Перше, невдале було ще напочатку. Отже, я відкрив все. І кохання. І неусвідомлені тоді вигадки. Це стало кінцем тієї історії. Таким ударом, що я вмер на місці, а потім відчув як з мене звалились ГІМАЛАЇ. «Гірше вже не буде. І надії тепер нуль». Дівчина «послала» мене. І було за що!

По суті, свою першу кохану я відштовхнув. В душі кохав, а в реалі – жбурнув геть. Ненавмисно, не розуміючи абсолютно, що кою! Чому? Потім у мене було багато часу, щоб з’ясувати причини. Тепер і іншій людині можу пояснити, чому вона теж може поводитись таким дивним чином – однією рукою любити, а іншою – в цілковитій таємниці від першої – руйнувати того, кого кохає, себе й даровану їм любов!!! Я перший відторгнув кохану, бо боявся, що вона відторгне мене.

Я питаю себе: «Навіщо ти змарнував 4 роки життя на кохання до тієї, кого боявся, з ким обвуглився, з ким врешті зробив аборт кохання? Чому не покохав іншу?». Тепер я дуже вражений цим фактом. І мені складно знайти відповідь. Тож пошукаю її…

Тоді я був таким недосвідченим, неосвіченим, наївним і романтично-ідеалістичним, що не розумів того, що збагнув тепер:

«Не прагни ні кохання самого по собі, ні дівчини якої-небудь. Шукай, впізнай ту, яка понад усе вже цінує те, що й ти. Я цінував пізнання світу, кохання, творчість. Не кохай будь-яку стрічну жінку, якщо вона ще до вашої зустрічі не прагнула до того, що є спільним вам обом. Бо не буде ні кохання, ні пізнання, ні щастя… Не буде нічого крім пекла. Шукай, впізнай людину, подібну собі, не соромся цього! Це нормально! Не таку як сам, не протилежну, а подібну».

Тоді я був безпорадний, і сам не відав цього. Безпорадний – без поради: не питав нічиєї поради, не знав, що міг знайти її у інших: в родині, у друзів, у мудрих дорослих. Я застряг в своїх переживаннях і уявленнях як комаха в сосновій смолі. Це ще одна дивна річ, яка відбувалась тоді. Незбагненна зараз. Мабуть я вважав, що моя історія унікальна і ніхто чужий її не зрозуміє. Я помилявся. Потім я дізнався, що моє перше кохання досить типове. Таке траплялось і трапляється ще з мільйонами юнаків. Для них теж кохана людина була Абсолютом! Якби я тоді шукав допомоги у інших людей, то зміг би вилізти з пекла, а не застрягти в ньому на роки. Можливо, навіть не втративши раю!

Якби я зараз опинився в тій ситуації, то просто не покохав би ту дівчину (через багато років я трохи спілкувався з нею та пересвідчився, що ми справді дуже різні, несумісні, а вона справді така чудова, як тоді, коли почалось моє кохання).

А якби попри все закохався, то зумів би вчасно розлюбити, схаменутись, піти іншим шляхом. Без жахливих наслідків для обох.

Або просто познайомився б з нею, спілкувався. Цього тоді я не вмів. Знайомитись і спілкуватись з дівчиною без такої мети як неодмінне обопільне кохання :) Пізнавали б один одну, і кохання поступово зароджувалось би у обох або не зароджувалось. І те і те – добре (якщо заїдеш не туди, то можна повернутись). Саме так у нас і сталось через багато років після мого першого кохання.

Ну і звісно, я не вмів тоді дарувати любов. Любов була – цілий океан. Бажання, безкінечно пристрасне, безкінечно щире, чисте, наївне юнацьке бажання віддати любов було, а вмінь здійснити це – катастрофічно бракувало. Тоді я не розумів цього. Боже, скільки через це пропало любові, яка народилась в мені, але належала іншим!!! Я горів заживо, а душі інших не відчули ні світла, ні тепла… В мені тоді народився цілий Всесвіт, але коханій не дісталось нічого. Ми жодного разу навіть не цілувались і не торкалися кінчиками пальців. Після кінця історії, через рік-два, я раптом надибав у себе купу хвороб – болі в підшлунковій, каміння в нирках, поліпи в жовчному… А я сам ще в перший рік кохання перетворився на мумію. Замість любові до іншої людини згризав себе. … Хвороби тіла змусили шукати порятунку, лікування (звісно, не хірургічного – а саме це радили лікарі). Тоді я познайомився з однією людиною, яка згадала про підсвідомість. І тут я наче прозрів. Це був початок другого відкриття психології, започаткованої Фройдом. Перша зустріч була ще в школі, але тоді я майже нічого не втямив. Ох, якби ще тоді хтось підказав мені, що це може стати професією!

Отже, це було кохання, якому не допомогли досягти його мети. Воно принесло благо лише мені. Я пережив пекло, але завдяки любові змінився сам. Я ніколи не хотів залишитись тим, ким був до кохання. Був добрим, але став кращим :) Взагалі, в любові людина досягає своєї довершеності, від якої, нажаль, часто не лишається й сліду після припинення любові. Повертайтесь в любов, люди!

Я радий, що пізнав це Диво. Любов – пробудження для життя. Не знати любові – провести життя у сні. Жалію лише про неусвідомлене вчасно невігластво, помилки та втрачені роки, які ніколи не повернути.

Я був пташеня. Любов піднесла мене у небо, але я не вмів літати. Ширяв і падав. Довго-довго. І розбився.

Зараз я вмію і познайомитись просто так, без страху і труднощів, і любов дарувати (дружині й дитині). І можу поділитись з іншими людьми своїм досвідом і вміннями :)

Кохайтеся, чорнобриві! Багато спалахує на Землі див, які звуть коханням, та як же мало їх триває! Боляче, коли люди в любові здіймаються в небо, але незабаром падають на землю :(

Чи не час вже і вам відчути як Гори Смутку звалились з вашої душі?

Хіба не варто передбачити Сцилли й Харибди на шляху своєї любові?

А крила кохання – це лише поетична метафора, і ми не можемо в коханні літати, бо приречені падати?

---

В народі кажуть, що ми навчаємось на помилках.

Якби це було так просто! Якби ми бачили свої помилки!

«Хто правильно вказує мені на мої помилки – мій вчитель.

Хто правильно зазначає мої правильні вчинки – мій друг.

Хто мені лестить - мій ворог».

Сунь-дзи

«Хто глибоко досліджує свою душу, той так часто ловить себе на помилках, що мимоволі стає скромним. Він вже не хизується своєю освіченістю, він не вважає себе вищим за інших».

Гельвецій

«Помилка щодо істини як сон щодо пробудження. Прокидаючись від помилки, людина з новою силою звертається до істини.

Високі цілі, хоч би недосягнуті, дорожчі нам за низькі цілі, хоч би досягнуті».

Гьоте