Підсвідомість більше не в моді. Що затуляє нам світ?

Жила б людина, може, як Паша-Мерседес,
Та ти жбурнув блискІтку їй з осяяних небес!
«У всесвіті розумна лише я. Тож не вір,
Що можу бути більш звірячою, ніж звір!».
Гьоте, Фауст.
(Ein wenig besser würd er leben,
Hättst du ihm nicht den Schein des Himmelslichts gegeben;
Er nennt’s Vernunft und braucht’s allein,
Nur tierischer als jedes Tier zu sein).

Прозріння Фройда та сучасна профанація

Прозріння Фройда стали цілковитим переворотом у психології. До Фройда психологія вивчала розумову, раціональну, видиму частинку психіки – лише вершок айсбергу.

Минуло 100 з гаком років, і чимало наших сучасників знову уявляють психологію як «роботу» з Я, розумом, мозком. Їм не відомо про підсвідоме! Відбувається витіснення ідей Фройда в наш час. Примітивізація, профанація психології. «Психологія» без душі.

Не знати про підсвідомість – не знати про душу всередині себе! Про свої корені. Про свою глибину. Про свою багатовимірність.

Як можна казати про «ресурси» та не знати про неосяжне джерело наших ресурсів?

«Людина стала господарем у власному будинку» – лестощі. Нам ще далеко до цього.

Шлях до себе: виклик самопізнання

Задум психології полягає в заклику людини до пізнання себе.

Те, що людина ще не знає себе, означає, що всередині неї вона не така як на поверхні. Всередині нас – інший. І це лякає. Треба велика сміливість, велике розуміння, щоб зазирнути в себе та познайомитись з внутрішнім космосом.

Пізнавати себе важко. Для будь-кого. І довго. Може навіть все життя доведеться пізнавати себе, розвивати, змінювати. Стосунки з іншим всередині нас ведуть до алхімічного самоперетворення. Запліднення, пологів, нового народження і життя.

Хто захоче такого клопоту? «Нема коли виховувати себе. У мене – діти». «Навіщо все так ускладнювати? Будь простіше, і люди потягнуться до тебе».

"Швидка" психологія та сила діалогу

Крім того, в наш час всім не вистачає часу. Психологічна допомога повинна бути результативною. Швидкою. Як скоротити час психологічного консультування?

На жаль, деякі практичні психологи не знайшли нічого кращого за лестощі. Вони запевняють клієнтів, що у тих нема справжніх проблем, а з дрібними труднощами вони легко впораються за допомогою власного розуміння: «Психіка легко керується розумом. Бо розум такий могутній, такий потужний! І такий самостійний. Нема сенсу в тривалому психологічному консультуванні – клієнт може і сам допомогти собі!».

Звісно, людина має пізнати себе. Та якби вона могла здійснити це сама, в нашому світі не було б так багато людей з болем в душі. Психологія – це не лише пізнання себе, а й помічник у цій справі. Помічник, який є іншою людиною. Яка теж бачить мене – до того ж, бачить таке, чого я ніколи не побачу сам. Сократ першим з’ясував, що людина не пізнається як об’єкт, в монолозі. Людина пізнається лише в діалозі. Бо здатна до саморозкриття в діалозі питань і відповідей. Самопізнання – це діалог!

• Для самопізнання недостатньо свідомості, розуму, Я.
• Треба також сили підсвідомості.
• Для самопізнання недостатньо самого себе.
• Треба також помічник.

Ганс Гадамер: «Фундаментальна істина філософії така: істину не може пізнавати й повідомляти хтось один. Всіляко підтримувати діалог, давати сказати своє слово також інакомислячому, вміти засвоювати вимовлене ним – ось у чому душа філософії.

Ми не можемо сказати істину без звернення до інших, без їхньої відповіді, а отже без спільності здобутого порозуміння.

Ніхто не охоплює в своєму дусі всю істину».

Психоаналітичний погляд на "дурість"

Та незважаючи на психоаналітичні відкриття, у західному суспільстві досі поширений погляд, що нерозумність, дурість є наслідком недостатньо розвинених розумових здібностей. Але залишається недостатньо з’ясованою загальна причина цієї нерозвиненості: якщо для розумності передусім потрібен розвиток розумових здібностей, спрямований до активного пізнання реальності, то чому велика кількість людей не стає розумною, хоча десятиліттями здобуває освіту та успішно соціалізується?

З психоаналітичного погляду дурість пов’язана не з розвитком інтелекту, а з підсвідомим обмеженням розумового сприйняття реальності.

Сприймати реальність – зважати на неї, діяти й відповідати перед нею за свої дії, тобто виявляти конструктивну активність ради реальності.

Не сприймати – не витрачати свої сили на щось поза собою, вважаючи, що навколишній світ буде замість нас діяти, думати, вирішувати, обирати, відповідати, жити.

Особливу роль у цьому процесі грає обмін: якщо людина вважає, що їй потрібно щось сприйняти, зрозуміти, пізнати, то вона виявляє свої здібності, а якщо ні – не виявляє.

Тварина, у порівнянні з людиною, відстала не тому, що у неї нема розуму чи він недостатньо розвинений, а тому, що вона обмежена існуванням ради себе (згортання, колапс, «буття у собі»). Якщо й людина обмежується тим самим, то її здатність до розуміння залишається на рівні, який не відповідає людському існуванню – життю разом з іншими: не для свого, а для су-спільного (розгортання, екстатика, ексцентричність).

Обмінне ставлення не дозволяє бути відкритими незалежно від того, потрібно нам сприймати те, що пропонує реальність, чи ні. Це ставлення має умовний, реактивний, мембранний характер: якщо реальність, інші люди, істоти не дадуть людині нею бажане, вона не відкриється для сприйняття, і вони не зможуть нічого їй повідомити чи подарувати. Особа зачинена для сприйняття нового, неочікуваного, істинного.

Отже, для розумності треба не так розвиток інтелектуальних здібностей, як безумовна відкритість сприйняття – не лише того, що ми бажаємо, а й того, що пропонує реальність, тобто потрібна налаштованість не в бік отримання, здобуття, обміну й обману, а в бік безкорисності, дару, його сприйняття. А також потрібен досвід (якщо його тлумачать як плід здатності сприймати будь-які вияви реальності).

Це не так розвиток активності й могутності пізнання – здатності брати у природи те, що нам потрібно, не чекаючи її милості – як здатність сприймати те, що нам дарується, не зумовленого нічим з нашого боку.