Незначні дитячі психотравми насправді можуть мати глибокий вплив на доросле життя

Що таке «незначна» психотравма?

У контексті Когнітивно-Поведінкової Терапії (КПТ) та Схема-терапії, ми розглядаємо травму не лише через призму зовнішньої події, а з точки зору її сприйняття дитиною. Для дитини втрата улюбленої іграшки, постійна критика від вчителя, або короткочасна емоційна відстороненість матері — це досвід, який вона ще не може раціоналізувати або інтегрувати.

Ці епізоди не завжди класифікуються як великі травми, але вони можуть запускати формування базових схем — сталих переконань про себе, інших людей і світ.

Схема-терапія виділяє понад 18 типів ранніх дезадаптивних схем, які часто виникають у дитинстві внаслідок повторюваних емоційних фрустрацій. Наприклад:

• Схема емоційної депривації може розвиватися у дитини, яка регулярно стикалася з тим, що її емоції залишалися без відповіді. Це може бути не повне ігнорування, а батьківське "не перебільшуй", "це не страшно", "перестань плакати".
• Схема дефектності / сорому часто формується внаслідок постійної критики, порівнянь з іншими дітьми або засоромлення у важливі для дитини моменти.
• Схема залежності / некомпетентності може з’явитися, якщо дорослі часто перебирали на себе відповідальність за дитини, не дозволяли їй приймати рішення або помилятись.

Ці схеми не виникають через один разовий випадок. Часто це — результат постійних, дрібних, на перший погляд «невинних» емоційних порушень.

Як це проявляється в дорослому житті

З роками ці дитячі переживання "інтегруються" у когнітивні шаблони, з яких дорослий вибудовує свої стосунки, самооцінку, кар'єру. Наприклад:

• Людина зі схемою емоційної депривації може постійно відчувати, що її емоційні потреби не важливі, що її не почують або не зрозуміють. Вона або уникає близьких стосунків, або вступає у деструктивні зв’язки, де її почуття знову ігноруються.
• Схема покинутості може активізуватись у вигляді сильного страху втрати партнера, ревнощів, тривожної прив’язаності.
• Схема дефектності призводить до хронічної низької самооцінки, перфекціонізму, самосаботажу або прокрастинації.

Це проявляється у вигляді автоматичних думок: «Я не гідний любові», «Мені завжди доведеться усе тягнути самому», «Я знову зроблю щось не так». Такі думки активують поведінкові патерни (уникання, надмірне компенсування, підлаштування), які закріплюють схему.

Чому важливо звертати увагу саме на ці "дрібниці"

Парадокс у тому, що саме неочевидні психотравми часто залишаються неусвідомленими — а отже, і неопрацьованими. Клієнти можуть знецінювати власний досвід: «У мене було нормальне дитинство», «Мене ж не били», «Батьки старалися, як могли».

Тут важливо не шукати винних, а досліджувати наслідки: які переконання сформувалися в результаті, які схеми керують життям зараз — і як можна з цим працювати.

У процесі КПТ-терапії ми вчимо клієнта розпізнавати автоматичні думки та викривлення, пов'язані зі старими схемами. Ми ставимо під сумнів їхню достовірність, шукаємо нові, більш адаптивні способи реагування.

Схема-терапія дозволяє йти ще глибше — до рівня «внутрішньої дитини», працювати з її незадоволеними потребами, розвивати «здорову дорослу частину», яка здатна турбуватися про себе та захищати себе там, де колись це було неможливо.

Навіть найменші події можуть мати тінь, що тягнеться десятиліттями. Незначні дитячі психотравми — це не вигадка, не перебільшення, а тонкі тріщини, які можуть стати основою внутрішніх конфліктів у дорослому житті. Саме тому терапія — простір, де можна зцілити не лише «глибокі рани», а й ті, що були колись проігноровані. Бо кожна дитяча емоція — значуща.