Не така складна травма як її зцілення

Коли я став глибше знайомитись з темою «травма», то все більше дивувався тому, що мені відкривалось. Навряд чи здивую психологів, але сподіваюсь, що звичайним людям, які щиро цікавляться психологією, теж відкриються нові і важливі речі.

Під час травматичної події, особливо неочікуваної і раптової, ми зазвичай не встигаємо ні зрозуміти її, ні пережити. І нас травмує не так сама подія, як відсутність чи недостатність нашого переживання цієї події.

Переживання події схоже на нашу відповідь їй. Наша відповідь може бути, наприклад, самозахистом або ж нападом на подію. Але блок чи удар – лише кілька основних, але не найкращих форм переживання. В реальності може бути безліч форм переживання навіть однієї події. Це і заплющення очей, і смиренність душі, і багато інших. Так чи інакше, переживання призначене вплинути на подію і її вплив на нас. Без нашого переживання деякі події можуть навіть знищити нас – не лише психічно, а й фізично. Перехід автомобільної дороги на зелене світло – теж переживання події (я маю пильнувати до чого спрямована моя увага, що відбувається навколо, що я роблю). Слову «переживання» я надаю широкого значення – воно позначає не лише душевні процеси, а й пізнавальні, бо останні бувають передумовою і наслідком перших.

Психологи розповідають, що більшість людей має якісь душевні травми, але або нічого не знає про них, або не хоче дізнатись більше. А деякі взагалі не хочуть нічого знати про свою травму та навіть заперечують, не визнають її саму. «Цього не було! Й не може бути!». Особисто мене це дивує найдужче. Всі свої великі травми повнолітнього життя я проживав. Роками. Не тікав від жодної. І навіть досі не розумію «до кінця» подібної втечі. Травма (навіть ілюзорна, яка здається реальною) – те, що сталось, факт, істина, реальність, життя. Втеча від істини веде людину до ілюзій, обману себе й інших, боротьби з життям та смерті! Я можу зрозуміти психологічний сенс цієї втечи (страшний удар може так налякати, що людина ладна відмовитись від життя та прагнути самознищення), але я не розумію реалістичної мети втечі від істини. Який сенс тікати від травматичної частини реальності, якщо ця втеча позбавляє нас і реальності, і життя? Та і як можна втекти від того, що стало частиною нашої душі?

Поранена частина душі болить, стогне, не загоюється та отруює душу в цілому, бо наша свідомість повернулась до неї задом та не бажає про те навіть чути.

Ось чому такий великий сенс має рішення згадати травматичну подію та пережити її вплив. Там, де була травма, має бути переживання.

Щоб прокласти стежку зцілення своєї душі від травми і її наслідків, необхідно ясно розрізнити травму і її вплив. Ми можемо боятись й уникати самої травми. Це цілком нормально. Бо є травми, які можуть нас зруйнувати чи знищити. Однак вплив травми (якщо ми не говоримо про її фізичні аспекти) – це психологічні процеси. Не сама травма, а її вплив на психіку і життя. Це друге – психологічна частина нас, а не травматична частина світу. Часто вже неможливо вплинути на саму травму чи травматичну подію (вона минула), але від нас ще залежить наступне:

• Готові ми пізнавати ту подію?
• Як ми ставимось до неї?
• Як її переживаємо?

Все перелічене може радикально змінити не лише вплив травматичної події, а навіть її сутність. Те, що здавалось нам злом, ударом, карою може виявитись чимось геть іншим! А переживання травматичної події і її психологічного впливу змінює цей вплив – від часткової до повної нейтралізації. Незагоєний душевний біль може лякати, але лише ми здатні зцілити одну частину своєї душі іншою.

Переживання – не повторна, небезпечна, безглузда й повна сорому, приниженості чи провини зустріч з травматичною подією, а перетворення її деструктивного впливу на позитивний настрій душі. Переживання трохи схоже на пережування. Щоб перетравити деяку їжу, необхідно її перемолоти. Щоб кістка травми не опинилась і не застрягла в горлянці душі, треба перетерти її на порох і розвіяти.

Звісно, переживання не обмежується перетравленням травми. Відчувати, лише відчувати біль-голос своєї душі – це теж переживання. Переживання, від якого душі стає краще, добре. Розповідаю про це тут: Як я пережив «ТЕМНУ НІЧ ДУШІ» (депресія).

Наостанок мого короткого есе хочу згадати й рекомендувати чудовий фільм про непростий і нелінійний шлях людей до переживання травми: Fearless (1993). Головний персонаж пережив карколомну подію, вцілів, але більше не відчуває себе живим. Шукає небезпечних пригод на власну голову… І лише коли він знову опиняється біля смерті, він згадує все та починає переживати свою загибель, яка, на його подив, не відбулась! Приємного перегляду.