Психологія закоханості: що насправді відбувається з нами, коли ми відчуваємо симпатію

Мабуть, кожна з нас знайома з цим почуттям. Легке хвилювання, коли лунає сповіщення на телефоні. Тепло, що розливається по тілу, коли випадково ловиш на собі його погляд. Метелики в животі, які, здається, готові злетіти, варто лише почути його голос. Закоханість. Це може бути сусід, якого ти бачиш щоранку, колега по роботі або навіть незнайомець, чиї дописи в соціальних мережах змушують твоє серце битися частіше.

Ми звикли думати про це почуття як про щось магічне, майже неземне. Але що, як за цією магією стоять цілком реальні психологічні процеси та хімічні реакції в нашому мозку? Спираючись на дослідження людської поведінки, давай спробуємо розібратися, що насправді відбувається з нами, коли ми закохуємося.

Солодкий полон ідеального образу

Чи помічала ти, що найсильніше нас часто приваблюють ті, з ким шансів на стосунки практично немає? Це не випадковість. Психологи пояснюють, що люди за своєю природою схильні прагнути недосяжного. Чому? Тому що такий об'єкт симпатії активує в нашому мозку так звану «мережу дефолтного режиму», що відповідає за мрії та фантазії.

Кожна думка про цю людину викликає викид дофаміну — нейромедіатора, пов'язаного із задоволенням та мотивацією. І ось тут криється пастка: ми закохуємося не стільки в реальну людину, скільки в ідею бути з нею. Ця ідея дає нам відчуття безпеки, адже у наших фантазіях все ідеально. Там немає місця для розчарувань, сварок чи побутових проблем.

Саме тому ми так боїмося відмови. Навіть якщо з'являється крихітний шанс зробити крок назустріч, ми часто вагаємось. Адже набагато приємніше плекати уявні стосунки у своїй голові, ніж ризикувати і перевіряти, чи можуть вони стати реальністю.

Більше того, у стані закоханості наш мозок схильний ідеалізувати об'єкт симпатії, буквально не помічаючи його недоліків. Ми приписуємо йому якості, якими захоплюємося, навіть якщо він ними не володіє. Це захисний механізм: мозок концентрується на позитивних емоціях, які викликає людина, і фільтрує все, що може їх зіпсувати. Важливо пам'ятати про цю нашу схильність, щоб не створювати нереалістичних очікувань і бачити людей такими, якими вони є.

Знаки, які ми подаємо несвідомо

Коли ми закохані, світ навколо ніби змінюється. Варто дізнатися ім'я об'єкта симпатії, як воно починає траплятися всюди: в піснях, фільмах, на рекламних білбордах. Скажімо, тобі сподобався хлопець на ім'я Остап. Раптом ти помічаєш, що це ім'я з'являється скрізь, і кожна згадка змушує тебе думати про нього ще частіше. Це відоме психологічне явище — феномен Баадера-Майнгоф, або ілюзія частотності. Ми несвідомо починаємо виокремлювати з потоку інформації те, що пов'язане з об'єктом нашої уваги.

Існують й інші, більш очевидні сигнали. Психологи помітили, що чоловіки, розмовляючи з жінкою, яка їм подобається, схильні несвідомо знижувати голос. Так вони демонструють свою мужність та силу. А жінок, у свою чергу, часто приваблюють чоловіки з глибоким голосом, оскільки це асоціюється з відчуттям безпеки та впевненості.

А чи помічала ти, як люди, що відчувають симпатію, починають копіювати одне одного? Це називається мімікрією, або ефектом хамелеона. Людина може несвідомо повторювати твої жести, мову тіла, навіть стиль мовлення. Це один із найнадійніших знаків того, що ти комусь небайдужа. Так само, коли дівчина перебуває поруч із тим, хто їй подобається, вона може мимоволі гратися своїм волоссям. Це водночас і спосіб привернути увагу, і спроба заспокоїти власне хвилювання.

Метелики в животі та інші реакції тіла

Знамениті «метелики в животі», які ми відчуваємо, коли бачимо об'єкт симпатії, насправді є нічим іншим, як реакцією організму на стрес. Цей стан викликаний викидом адреналіну. По суті, коли ми говоримо про метеликів, ми описуємо своє хвилювання або тривогу щодо того, як пройде зустріч чи розмова. Це фізіологічний відгук на емоційно значущу подію.

Цікаво, що закоханість впливає навіть на наші сни. Коли мозок романтично зосереджений на комусь, наша емоційна чутливість загострюється, а увага до деталей покращується. Усе це сприяє тому, що ми краще запам'ятовуємо те, що нам снилося.

А що відбувається, коли ми намагаємося придушити свої почуття? Напевно, ти помічала: що сильніше намагаєшся переконати себе не думати про людину, то нав'язливішими стають ці думки. Це явище відоме як психологічний опір. Наш розум бунтує проти спроб контролювати його, і зусилля, спрямовані на придушення почуттів, лише посилюють їх.

Коли закоханість стає одержимістю

Зазвичай закоханість триває близько чотирьох місяців. Психологи вважають, що якщо почуття не зникають після цього терміну, можливо, це вже щось глибше — справжнє кохання. Але іноді думки про об'єкт симпатії стають настільки сильними, що починають заважати повсякденному життю.

Якщо ти постійно мрієш про людину до такої міри, що не можеш сконцентруватися на роботі чи навчанні, можливо, ти переживаєш стан, який психологиня Дороті Теннов назвала лімеренцією. Це нав'язливе захоплення, коли думки про іншу людину стають неконтрольованими. Система винагороди мозку стає гіперчутливою, і розум постійно повертається до джерела задоволення — думок про об'єкт симпатії.

Це може лякати, але важливо розуміти: ці нав'язливі думки — лише відчайдушна спроба твого розуму змусити тебе діяти.

Закоханість — це складний і багатогранний досвід. Це почуття є частиною того, що робить нас людьми. Воно вчить нас, надихає, а іноді й ранить. Важливо приймати цей досвід, дозволяти собі відчувати, але й не втрачати зв'язку з реальністю. Не варто картати себе, якщо почуття не взаємні. Кожна така історія — це можливість краще пізнати себе. І хто знає, можливо, одна з цих швидкоплинних симпатій одного дня переросте у дивовижну історію кохання, на яку ти справді заслуговуєш.

Література:

• Fisher, H. (2004). Why We Love: The Nature and Chemistry of Romantic Love. Henry Holt and Co.
  (Анотація: Антропологиня Гелен Фішер детально досліджує біологічні основи кохання. У книзі пояснюється роль дофаміну, норепінефрину та серотоніну у формуванні почуття прив'язаності та ейфорії, що безпосередньо стосується фактів про "хімію кохання", викид дофаміну від фантазій та адреналінову реакцію "метеликів у животі").
• Tennov, D. (1979). Love and Limerence: The Experience of Being in Love. Stein and Day.
  (Анотація: Психологиня Дороті Теннов ввела термін "лімеренція" для опису нав'язливого, всепоглинаючого стану закоханості. Ця книга є основоположною працею для розуміння факту про те, коли і чому думки про об'єкт симпатії стають неконтрольованими та заважають повсякденному життю).
• Kahneman, D. (2011). Thinking, Fast and Slow. Farrar, Straus and Giroux.
  (Анотація: Хоча книга нобелівського лауреата Даніеля Канемана не присвячена коханню, вона пояснює когнітивні упередження, що керують нашою поведінкою. Зокрема, вона допомагає зрозуміти феномен Баадера-Майнгоф, який у книзі описується через механізми вибіркової уваги, а також схильність до ідеалізації як прояв швидкого, інтуїтивного мислення).