Бути не коханим, а безцінним: знайдіть тих, хто потребує саме вас

Вона все життя прожила в тіні боротьби. Галина виросла в сім’ї, де любов асоціювалася з ситістю, а їжа була культом — жирне м'ясо, смалець, фастфуд. Як наслідок, її тіло завжди було більшим, ніж того вимагали стандарти краси. До цього додалися підліткове кістозне акне, яке залишило не лише шрами на шкірі, але й глибокий слід у душі, та ліки, що вдарили по печінці. Тонке волосся, окуляри з товстими лінзами — усе це складалося в образ, який суспільство та, що найболючіше, власна родина, таврували як «непривабливий». Їй з дитинства втовкмачували просту, але руйнівну істину: любитимуть тебе лише тоді, коли ти станеш красивою. І Галина боролася. Вона відчайдушно намагалася стати тією, ким не була, щоб отримати любов, якої так прагнула. Лазерна корекція зору, виснажлива робота заради операції на шлунку, яка дала лише тимчасовий ефект, курси макіяжу — ніщо не приносило бажаного результату. Вона так і не отримала того самого погляду, того самого слова, яке б підтвердило: «Ти красива, і я люблю тебе за це».

А ось Семен. Його історія — про інший вид маскараду. Він виріс у середовищі, де доброту плутали з поступливістю, а будь-який прояв негативу вважали слабкістю. Тож він навчився бути «милим хлопцем». Його усмішка стала автоматичною, мова — виключно позитивною, а жести — підкреслено ентузіастичними. Семен став віртуозом нещирості. Він щиро вірив, що лише так можна заслужити любов — бути зручним, приємним, безконфліктним. Він придушував роздратування, гнів, незгоду, справжні думки, бо боявся, що його справжнього ніхто не полюбить. Цікаво, що маючи вроджений «детектор брехні» щодо інших, він не помічав, як обманює сам себе. Дехто в його оточенні заохочував цю гру, вважаючи самоконтроль і придушення «негативу» вершиною людського розвитку. Але ті, хто цінував щирість, бачили його наскрізь і трималися на відстані, відчуваючи фальш під маскою солодкості.

І Галина, і Семен потрапили в одну й ту саму пастку: вони намагалися заслужити любов, пропонуючи світові те, чим насправді не володіли.

Пастка «потенціалу» і спротив реальності

Коли ми чуємо такі історії, всередині нас часто вмикається механізм спротиву. Це природна захисна реакція, адже нам хочеться, щоб люди були щасливими та коханими. Ми не хочемо визнавати, що іноді боротьба приречена на поразку. Цей спротив зазвичай проявляється двома шляхами.

Перший — ми починаємо сперечатися з реальністю. У випадку Галини ми можемо сказати: «Краса в очах того, хто дивиться!» або «Просто ще не знайшлася та людина, яка побачить її привабливість». Щодо Семена ми можемо заперечити: «У кожному є темна сторона, це не означає, що він не милий» або «Він же не завжди такий, він просто бореться з негативом». Ми намагаємося підправити дійсність, щоб вона стала менш болючою.

Другий шлях — ми кидаємося захищати потенціал людини, ігноруючи те, ким вона є зараз. Ми починаємо роздавати поради. Галині ми б сказали: «Їй просто треба переїхати в країну, де цінують повноту!» або «Треба було не на операцію гроші збирати, а повністю змінити спосіб життя і вивчити все про дієтологію!». Семенові ми б порадили: «Коли він розбереться зі своїм пригніченим гнівом, він стане по-справжньому милим» або «Ти можеш навчитися спрямовувати свій гнів у здорове русло, а з іншими бути таким же добрим, як був зі своїм сином у дитинстві».

Парадокс у тому, що саме цей спротив, це наше щире бажання «допомогти» людині стати кимось іншим, і утримує її в нескінченному бігу по колу. Ми підтримуємо ілюзію, що щастя можливе лише після фундаментальної зміни себе, і тим самим знецінюємо її справжню сутність.

Розіграти свої карти: сила прийняття

Уявіть, що життя — це гра в карти. Кожному з нас роздають унікальну комбінацію. І Галина, і Семен усе життя намагалися грати картами, яких у них ніколи не було в руках. Вони ігнорували свої сильні сторони, відчайдушно намагаючись «доростити» ті, яких їм бракувало.

Але що, якби вони зупинилися? Що, якби вони нарешті подивилися на карти, які їм дісталися, і вирішили зіграти сильну гру саме ними? У кожного в житті є кілька козирів. Не буває абсолютно поганих роздач.

Найцілющим кроком іноді є не розвиток того, чого немає, а прийняття і максимальне використання того, що є. Це означає перестати вимагати від світу любові за фасад, а натомість почати «рекламувати» себе справжнього.

Що насправді означає «бути коханим»?

Варто усвідомити: коли люди кажуть «я хочу бути коханим», вони найчастіше мають на увазі «я хочу, щоб мене цінували, щоб я був потрібним». Це боротьба не за любов як абстрактне почуття, а за визнання власної цінності.

Подумайте, за що ви боретеся? За визнання вашої привабливості? Інтелекту? Почуття гумору? Фінансової стабільності? Емоційної надійності? А тепер спитайте себе: це справді ваша сильна сторона, чи ви намагаєтеся переконати себе та інших у тому, чим ви не є?

Іноді ця боротьба виснажлива, бо ми просто звертаємося не до тих людей. Ми намагаємося продати свій унікальний товар на ринку, де на нього немає попиту. Але значно частіше ми страждаємо, бо намагаємося продати товар, якого у нас просто немає в наявності.

Нова стратегія для Галини та Семена

Якби Галина прийняла свої карти, вона б перестала битися головою об стіну стандартів краси. Вона б подивилася на себе і, можливо, побачила б, що її справжні козирі — це неймовірна емоційна стабільність, відданість, надійність. Вона — тиха гавань, безпечне місце для іншої людини. І тоді, замість того, щоб шукати того, хто оцінить її зовнішність, вона почала б шукати людину, яка понад усе потребує саме стабільності, вірності та затишку. І знайшовши таку людину, вона б відчула себе не просто коханою, а безцінною.

А Семен? Прийнявши себе, він би відмовився від вимушеної солодкості. Він би визнав свій внутрішній гнів, але побачив би, що за ним стоїть величезна захисна сила, пильність, природні лідерські якості. Йому не потрібно було б їх розвивати — вони вже є. І замість того, щоб намагатися всім сподобатися, він би почав шукати ситуації та середовища, де потрібен саме такий захисник і лідер. І там його б цінували не за фальшиву усмішку, а за справжню силу.

Що може змінитися у вашому житті, якщо ви почнете грати тими картами, які насправді маєте в руках? Як би виглядало ваше життя, якби ви перестали шукати силу там, де її для вас немає, а натомість відкрили те, в чому ви сильні по-справжньому? Прийняти себе — це не здатися. Це перестати вести програшну війну і нарешті почати грати у свою власну гру, за своїми правилами.

Можливо, ви все життя відчайдушно боролися за любов, намагаючись стати тим, ким, на вашу думку, вас мають полюбити. А що, якби почуття любові та визнання було легким і природним результатом того, щоб просто бути собою?

Поставте собі останнє питання: ви вже втомилися?

Література:

• Brené Brown, Daring Greatly: How the Courage to Be Vulnerable Transforms the Way We Live, Love, Parent, and Lead. (Книга, відома в українському перекладі як «Велика відвага», досліджує, як сміливість бути вразливим та приймати власну недосконалість є ключем до повноцінного життя. Це прямо суперечить ідеї, що для любові потрібно створювати ідеальний, але фальшивий образ себе, що є центральною проблемою Галини та Семена).
• Еріх Фромм, Мистецтво любити. (Фромм стверджує, що любов — це активна дія, а не пасивне почуття, і вона вимагає розвитку власної особистості, самопізнання та автентичності. Ця праця підкреслює ідею статті про те, що потрібно розвивати себе справжнього, а не намагатися стати зручним «об'єктом» для любові).
• Carl R. Rogers, On Becoming a Person: A Therapist's View of Psychotherapy. (Роджерс вводить поняття «конгруентності» — відповідності між реальним «Я» та ідеальним «Я» — як основи психологічного здоров'я. Стаття фактично є закликом до зменшення цієї неконгруентності шляхом прийняття свого реального «Я» і відмови від недосяжного ідеалу).
• Віктор Франкл, Людина в пошуках справжнього сенсу. (Хоча книга зосереджена на пошуку сенсу в стражданнях, її головний посил про відкриття та життя згідно з власними цінностями та сильними сторонами підтримує заклик статті припинити гонитву за зовнішнім схваленням і зосередитися на власній внутрішній силі та автентичності).