Слова, що ранять: 7 фраз, яких ніколи не можна казати жертвам насильства

Коли тиша в кімнаті стає важкою, а людина навпроти, зібравши останні сили, ділиться історією свого болю, кожне ваше слово набуває неймовірної ваги. Це той момент істини, коли ви можете стати для неї опорою або мимоволі завдати ще одного, невидимого, але глибокого удару. Ми часто керуємося добрими намірами, прагнемо допомогти, розрадити. Але чи завжди наші слова досягають мети? Іноді, намагаючись пролити світло, ми лише поглиблюємо темряву, в якій опинилася людина, що зазнала насильства.

Давайте будемо відвертими: ніхто з нас не хоче завдавати шкоди. Та певні фрази, що злітають з язика майже автоматично, можуть знецінювати, звинувачувати та знову травмувати. Це не про злий умисел. Це про брак розуміння того, що насправді відбувається в душі людини, яка пройшла крізь пекло.

«Чому ти просто не пішла?» — Питання, що звинувачує

Це, мабуть, перше, що спадає на думку. Збоку все здається таким простим: погано — йди. Але уявіть собі Олену, яка роками жила в павутинні емоційного контролю. Її кривдник не лише погрожував, а й майстерно переконував, що без нього вона — ніхто. Він контролював її фінанси, коло спілкування, самооцінку. Для неї «просто піти» означало стрибнути у прірву без жодної підтримки, вірячи, що вона сама в усьому винна. Це психологічна клітка, з якої вибратися значно важче, ніж із фізичної.

Коли ми ставимо це питання, ми, не усвідомлюючи, перекладаємо відповідальність за насильство на жертву. Ми ніби кажемо: «Ти сама дозволила цьому статися». Це боляче, бо змушує її знову захищатися і виправдовуватися, замість того щоб відчути полегшення від того, що її нарешті почули.

Як сказати краще?

Замість того, щоб питати про вибір, якого насправді не було, спробуйте показати своє захоплення її силою: «Неймовірно, що ти змогла це пережити. Як я можу підтримати тебе зараз?» Або дайте їй простір для власної розповіді: «Що допомагало тобі триматися в ті часи?» Дозвольте історії прозвучати без осуду.

«Не все так погано» та «Принаймні він не бив» — Отрута порівнянь

Уявіть, що ви зламали руку, а вам кажуть: «Добре, що не шию!» Чи стане вам від цього легше? Коли ви намагаєтеся знайти «позитивні моменти» в аб'юзивних стосунках або порівнюєте один вид насильства з іншим, «гіршим», ви знецінюєте реальний біль людини.

Емоційне, психологічне чи фінансове насильство залишає невидимі, але глибокі шрами. Маніпуляції, образи, тотальний контроль руйнують особистість зсередини, іноді навіть сильніше за фізичні удари, бо їх важче пояснити іншим і довести. Фрази на кшталт «Принаймні він тебе не бив» або «Але ж були й хороші дні» змушують людину думати, що її страждання недостатньо «справжні». Це змушує мовчати, сумніватися у власних почуттях і віддаляє зцілення.

Як сказати краще?

Визнайте біль, а не вимірюйте його. Прості, але щирі слова мають величезну силу: «Те, через що ти пройшла — це жахливо, і твій біль має значення». Або: «Ніхто не заслуговує на таке ставлення. Мені дуже шкода, що тобі довелося це пережити».

«Я не думаю, що він хотів тебе образити» — Адвокат диявола

Прагнення бачити в людях найкраще — чудова риса, але не в цьому випадку. Коли ви намагаєтеся пояснити чи виправдати наміри кривдника, жертва чує лише одне: «Ти неправа, а він, можливо, мав рацію». Це ставить вас на бік агресора.

Насильство — це не про наміри, а про наслідки. Шкода, завдана людині, є реальною, незалежно від того, що «мав на увазі» кривдник. Людині, яка пережила насильство, потрібен союзник, а не той, хто буде аналізувати мотиви її мучителя.

Як сказати краще?

Будьте на її боці. Чітко і безкомпромісно: «Те, що він зробив — неправильно. Ти не заслуговувала на таке ставлення».

«Ти щось зробила, щоб це спровокувати?» — Найжорстокіше звинувачення

Давайте раз і назавжди: насильство — це вибір кривдника. Крапка. Ніщо, що могла б сказати чи зробити жертва, не може слугувати виправданням для насильства. Це питання — пряме звинувачення (віктимблеймінг). Більшість людей, які зазнали насильства, і так роками живуть із токсичним почуттям провини, яке їм старанно нав'язував агресор. Не варто додавати до цього тягаря ще й свій камінь.

Як сказати краще?

Повторюйте це, доки вона сама не повірить: «Те, що сталося з тобою — не твоя провина». Кажіть це голосно. Кажіть це часто. Ці слова — ліки.

«Добре, що все позаду» та «Просто пробач і забудь» — Фальшивий фініш

Вихід із токсичних стосунків — це не фінішна пряма. Це лише початок довгого шляху до відновлення себе. Травма не зникає в ту мить, коли зачиняються двері. Страх, тривожність, ПТСР, зруйнована самооцінка — усе це залишається з людиною надовго. Слова «Все вже закінчилося» звучать так, ніби вона має миттєво «прийти до тями», і знецінюють її боротьбу.

Прощення — це глибоко особистий вибір, а не обов'язок. Іноді злість є здоровою і потрібною емоцією, яка допомагає відновити власні кордони. Нав'язуючи прощення, ви можете змусити людину відчути, що її гнів «неправильний», і пришвидшити процес, до якого вона не готова.

Як сказати краще?

Проявіть терпіння та розуміння: «Я знаю, що зцілення потребує часу. Я буду поруч, скільки б це не тривало». Щодо прощення, дайте людині свободу вибору: «Кожен зцілюється по-своєму. Що ти відчуваєш правильним для себе саме зараз?»

Людині, що пережила насильство, не потрібні ідеальні поради чи готові рішення. Їй потрібна ваша присутність, ваше співчуття, ваша віра. Ваша роль — не виправляти її, а слухати, не засуджуючи. Бути тим безпечним місцем, де вона може нарешті видихнути.
Наступного разу, коли хтось довірить вам свою історію, зупиніться на мить. І перш ніж щось сказати, запитайте себе: «Що б я хотіла почути, якби була на її місці?». Іноді ваша щира доброта і мовчазна підтримка можуть стати тим світлом, яке допоможе знайти вихід із найтемнішої ночі.

Література:

• Герман, Джудіт. Травма та зцілення. Наслідки насильства — від домашнього знущання до політичного терору. Видавництво «Клуб Сімейного Дозвілля».
  (Анотація: Фундаментальна праця, яка детально описує психологію травми, зокрема комплексної травми, що виникає внаслідок тривалого насильства. Книга пояснює, чому жертвам так важко «просто піти», описує стадії одужання та важливість безпечних стосунків для зцілення, що безпосередньо стосується майже всіх пунктів статті).
• Ван дер Колк, Бессел. Тіло пам'ятає все. Як зцілити розум, мозок і тіло після травми. Видавництво #книголав.
  (Анотація: Ця книга науково обґрунтовує, чому фраза «це вже закінчилося» є хибною. Автор пояснює, як травма «застрягає» в тілі та нервовій системі, впливаючи на людину ще довго після припинення насильства. Це підтверджує ідею, що зцілення — це тривалий процес).
• Bancroft, Lundy. Why Does He Do That?: Inside the Minds of Angry and Controlling Men.
  (Анотація: Книга є незамінним ресурсом для розуміння психології кривдника. Бенкрофт, який працював з аб'юзерами понад 15 років, розвінчує міфи про те, що насильство — це втрата контролю або реакція на провокацію. Він доводить, що це свідомий вибір для збереження влади. Це ідеальне джерело для спростування фраз «Він не хотів тебе образити» та «Ти щось зробила, щоб це викликати?»).