Чи здатні приховані установки таємно керувати нашою поведінкою?

Іноді ми приймаємо рішення в лічені частки секунди, навіть не замислюючись, чому саме так вчинили. Можливо, ми не хочемо визнавати, що за нашими щоденними виборами стоять глибоко закорінені, миттєві оцінки, які з’являються швидше, ніж ми встигаємо щось обдумати. Ці спонтанні реакції впливають не лише на те, як ми ставимося до людей чи предметів, а й на наші дії у спорті та під час фізичної активності. Розглянемо, як виникають такі установки, чому вони настільки впливають на нас і які наслідки можуть мати в повсякденному житті та спортивних досягненнях.

Миттєве оцінювання: коли наш мозок діє на автоматі

Усі ми колись відчували несподівану симпатію чи антипатію до певної людини, спортивної команди чи взагалі якогось виду активності. Ці блискавичні реакції не завжди свідомі, проте вони можуть скеровувати наш подальший вибір. У психології їх називають імпліцитними установками або автоматичними оцінками. Вони “вмикаються” миттєво після того, як ми бачимо чи згадуємо про певний об’єкт або ситуацію.

Деякі дослідження пропонують уявити, що це свого роду еволюційний механізм: наш мозок швидко розрізняв “небезпечне” та “безпечне”, “приємне” та “неприємне”, щоб миттєво реагувати. Хоча в сучасному світі загроза від хижаків давно не стоїть на порядку денному, подібний спосіб швидкої оцінки зберігся. У спорті це може проявлятися як блискавичне передчуття “це моє” або “це не моє” щодо певного виду тренувань чи змагань.

Як вимірюють те, що ми самі не усвідомлюємо

Проблема з дослідженням прихованих установок полягає в тому, що люди найчастіше не можуть або не хочуть відкрито розповідати про них. Це не завжди спроба щось приховати – деколи нам справді важко висловити словами те, що відбувається на несвідомому рівні. Тому психологи використовують спеціальні завдання: наприклад, тести на імпліцитні асоціації (IAT) чи так звані процедури праймінгу. За допомогою цих методів дослідники оцінюють швидкість реакцій та невеликі коливання у поведінці учасників.

Зрозуміло, подібна методика не позбавлена недоліків: будь-яке відволікання або проста втома впливають на швидкість, а отже можуть спотворити результат. Валідність і надійність таких тестів – важливе питання, яке вимагає ретельного контролю за умовами експерименту. Проте навіть із певними похибками ці техніки дають нам унікальну можливість зазирнути у приховані аспекти нашого ставлення до речей, про які ми не завжди готові або здатні говорити відверто.

Коли несвідоме зустрічається зі свідомим

Ми можемо щиро вірити, що прихильні до певної людини чи, скажімо, до ідеї щоденних тренувань у спортзалі. Водночас у глибині душі може існувати автоматична негативна реакція на ці тренування, сформована колись через невдалий досвід чи тиск оточення. Експліцитні установки (наш усвідомлений, раціональний погляд) не завжди збігаються з імпліцитними (автоматичними, несвідомими). Іноді вони підсилюють одна одну, а іноді – суперечать.

Науковці відзначають, що в соціально чутливих темах, наприклад, у питаннях расових чи гендерних упереджень, люди здебільшого воліють показувати себе з кращого боку. Тоді явні відповіді не збігаються із внутрішньою, неусвідомленою реакцією. Але якщо тема є менш чутливою, наприклад, ставлення до певної квітки чи виду спорту, експліцитні та імпліцитні установки краще узгоджуються.

У контексті спорту дослідження стосовно співвідношення цих двох типів установок поки що обмежені. Зате вже є дані, що обидва типи ставлення можуть по-різному впливати на наші рішення: якщо в нас достатньо часу, ми покладаємося на свідоме осмислення, а коли мусимо діяти швидко, “кермо” бере наша несвідома оцінка (це відповідає ідеям, подібним до моделі MODE).

Звідки беруться ці загадкові реакції

Погодьтеся, іноді важко простежити, коли саме почалася наша симпатія чи антипатія. Можливо, колись ми випадково потрапили на виснажливе тренування в поганий для себе період, і з того часу в нашому мозку сформувався “автоматичний ярлик”: “тренуватися – це важко і неприємно”. Наша прихована система сприйняття швидше запам’ятовує такі сильні емоційні моменти, аніж раціональні аргументи на кшталт “тренування корисні для здоров’я”.

Загалом вважається, що ці установки можуть бути закладені з дитинства або сформуватися відносно недавно. Ба більше, вони не є абсолютно зафіксованими: з часом, під впливом нового досвіду чи більш глибокої усвідомленості, людина може “переписати” свої автоматичні асоціації. Проте відбувається це не завжди і не обов’язково швидко, особливо якщо людина не докладає свідомих зусиль і не опиняється в нових контекстах, які ставлять під сумнів сформовані уявлення.

Потужність імпліцитних установок у нашому житті

Якщо ви колись ловили себе на думці, що не хочете робити певну вправу, – можливо, це і був вплив прихованої асоціації. Загалом психологи відстежують три основні сфери, де такі установки можуть виявлятися особливо сильно:

• Фізіологічна реакція. Частіше серцебиття, пітливість долонь або внутрішня напруга можуть свідчити про те, що щось у нашій несвідомій системі вже оцінило ситуацію як загрозливу чи, навпаки, надзвичайно привабливу.
• Когнітивні процеси. Іноді саме імпліцитні установки формують страхи (наприклад, фобії) або змінюють наші судження. Ми можемо несвідомо уникати певного виду спорту, оскільки в минулому отримали негативний досвід і тепер миттєво сприймаємо цей спорт як неприємний.
• Поведінка. Коли люди діють спонтанно, вони найімовірніше спираються на імпліцитні установки. Це особливо помітно в неформальних змаганнях, у турбулентних ситуаціях на полі чи майданчику, коли немає часу міркувати. Те саме стосується й вибору, чи йти сьогодні на тренування. Якщо десь у глибині свідомості жевріє неприємна асоціація з фізичним навантаженням, ми несвідомо шукатимемо приводів, аби скасувати свій похід до спортзалу.

Ба більше, дослідження показують, що імпліцитні та експліцитні установки можуть по-різному та навіть незалежно прогнозувати одну й ту ж поведінку. До прикладу, якщо ви відкрито визнаєте, що любите біг, але якось не знаходите мотивації вийти на пробіжку, можливо, автоматична неусвідомлена реакція не надто приємна. І навпаки, хтось може ніколи не говорити про біг із захватом, проте має “вшитий” усередині теплий відгук на сам процес, і врешті-решт така людина стабільно тренується.

У спортивній сфері тема імпліцитних установок, на жаль, досі не отримала належної уваги. Натомість у загальній царині фізичної активності вже є дослідження, які свідчать, що ці несвідомі оцінки справді впливають на залученість до вправ та тривалість занять. Теоретично, якщо розуміти і вчасно виявляти власні несвідомі реакції, можна підвищити ефективність тренувального процесу.

Погляд у майбутнє

Поки що залишається багато запитань: чому одні люди легко переборюють негативний “автоматизм”, а інші роками не можуть вийти із замкненого кола уникнення активності? Як саме поєднати свідоме прагнення спортсмена покращити свої результати з прихованою реакцією, що штовхає його ухилятися від найважчих етапів підготовки? Наскільки гнучкою може бути ця імпліцитна система? Науковці припускають, що існує величезний потенціал змінювати наші ранні асоціації, проте для цього потрібна певна чутливість і системна робота з власним мисленням та емоціями.

Вочевидь, питання про те, як краще використовувати силу імпліцитних установок, лишається відкритим. В одних випадках ці установки можуть нам допомагати (швидко приймати рішення, орієнтуватися в хаотичних умовах змагань), в інших – заважати (формувати страх, уникання чи відмову від фізичної активності). Проте вже зараз зрозуміло, що ігнорувати цей прихований бік нашої психіки не варто.

Висновки з підтекстом надії

Сьогодні зрозуміло, що наша поведінка формується не лише свідомими рішеннями, а й прихованими оцінками, закладеними на рівні автоматичних реакцій. У сферах, де ми маємо забагато соціальних табу чи хибних очікувань, імпліцитні установки можуть серйозно викривляти наше уявлення про себе та світ. У контексті фізичної активності та спорту ці несвідомі враження можуть стати тим поштовхом, що змусить нас або рішуче діяти, або ж почати сумніватися в собі.

Вивчення прихованих установок – це не просто “зазирнути в підсвідомість”. Ідеться про те, щоб усвідомлювати свої реакції глибше, шукати рівновагу між власними автоматичними оцінками і свідомими цілями. Хоча сучасні дослідження ще не дають усіх відповідей, вони вже чітко доводять важливість цієї теми. І якщо колись вам видасться, що ви самі саботуєте свої спортивні плани чи ухиляєтеся від тренувань, не поспішайте картати себе: можливо, варто звернути увагу на той внутрішній автоматизм, який непомітно впливає на ваш вибір. А розуміння того, як ці механізми працюють, – уже перший крок до того, аби навчитися їх трансформувати.

Література:

• Greenwald, A. G., Poehlman, T. A., Uhlmann, E. L., & Banaji, M. R. (2009). Understanding and using the Implicit Association Test: III. Meta-analysis of predictive validity. Journal of Personality and Social Psychology, 97(1), 17–41. (У цій публікації наведені узагальнені результати численних досліджень валідності IAT, що підтверджують вплив імпліцитних установок на поведінку.)
• Hyde, A. L., Elavsky, S., Doerksen, S. E., & Conroy, D. E. (2012). The stability of automatic evaluations of physical activity. Journal of Sport and Exercise Psychology, 34(6), 715–736. (Досліджено, як імпліцитні оцінки фізичної активності можуть стабільно впливати на поведінку людини.)
• Cunningham, W. A., & Zelazo, P. D. (2007). Attitudes and evaluation: A social cognitive neuroscience perspective. Trends in Cognitive Sciences, 11(3), 97–104. (Пояснюється нейронна основа оцінок, у тому числі роль мигдалеподібного тіла у формуванні автоматичних реакцій.)
• Fazio, R. H. (1990). Multiple processes by which attitudes guide behavior: The MODE model as an integrative framework. Advances in Experimental Social Psychology, 23, 75–109. (Показано, як імпліцитні та експліцитні установки можуть по-різному керувати нашою поведінкою залежно від обставин.)
• Rebar, A. L., & Rhodes, R. E. (2018). Progress in Physical Activity and Exercise Psychology. Psychology of Sport and Exercise, 36, 190–193. (Узагальнює сучасні наукові дані про мотивацію та психологічні детермінанти фізичної активності, враховуючи вплив імпліцитних та експліцитних факторів.)