Чули, що до психолога зазвичай звертаються слабаки ?

Я чула це ще тоді, коли тільки навчалась на психолога. Зараз стало краще. Але ця фраза досі звучить. І я досі бачу погляди своїх клієнтів, які ніби з соромом зізнаються іншим, що звернулися по допомогу. Наче вони такі слабкі, що самі не впорались. Наче з ними щось не так. І це сумно.

У терапію зазвичай приходять герої.

Не такі, як у серіалах чи коміксах Marvel. Це люди, які стикнулися з тим, що складно пережити. За їхніми історіями не знімають фільмів. Режисери не можуть конкурувати з Її Величністю Долею — у ступені драматизму та вигадливості.

Я зустрічала людей, які пережили насильство, складне дитинство, втрати, самотність. Успішних, красивих, із тигром у серці. Людей із дуже різними історіями. Але їх об’єднує одне — мужність вижити й не залишитися наодинці зі своїм стражданням.

Мужність не бути заручниками свого минулого.
Мужність просити підтримки, співчуття, допомоги.
Мужність дозволити комусь бути поруч.

Терапевт вчиться у своїх клієнтів.
Саме вони сформували в мені образ героя. Часто — втомленого, з болем в очах, із бажанням працювати над собою, зі страхами, хворобами, тривогою за близьких.

Героя, який був у пеклі — і тепер потребує реабілітації.

Терапія потребує сил, часу та зусиль. Часто це непростий, але необхідний процес, де людина крок за кроком долає складний шлях, проробляючи величезну роботу над собою.

Тихі герої, які мовчки продовжують свою боротьбу.