Гарна порода людини

«Не можна налити з порожньої чаші»

У стрічці знову і знову з’являються історії про покинутих, виснажених, недолікованих тварин. Вони викликають гнів, розгубленість і болісне запитання: чому так відбувається?

Важливо сказати одразу: пояснення — це не виправдання. Жорстоке або безвідповідальне ставлення до тих, хто залежить від нас, не може бути нормою. І водночас — це пояснення далеко не про всі випадки.

Людина не народжується з готовою здатністю до турботи. Вона формується у стосунках. Дитина зростає, поступово наповнюючись досвідом: її бачать, заспокоюють, підтримують, реагують на її потреби. Саме так з’являється внутрішнє відчуття:
про мене турбуються просто за те, що я є — і я теж так можу та хочу.

Це і є та сама «повна чаша» — внутрішній ресурс, з якого народжується турбота.

Але якщо в цьому процесі були порушення — якщо дитина не отримала достатньо тепла, стабільності, уваги — формується інша реальність. Усередині залишається порожнеча, невдоволена потреба, яку психіка намагається заповнити пізніше.

Коли така людина бере тварину, часто — несвідомо — вона намагається через неї доторкнутися до власної травмованої частини. Ніби вилікувати себе через турботу про іншого. Потреба є — а ресурсу не вистачає.

Тоді запускається болісний сценарій:
спочатку — імпульс допомоги, надія, ілюзія, що «тепер усе буде інакше».
Потім — виснаження, роздратування, безсилля.
І як наслідок — повторення того самого досвіду занедбаності.

Тварина тоді нещаслива, як колись її господар у дитинстві.

То що ж таке «гарна порода людини»?

Як правило, це люди, у яких добре розвинена турботлива частина. Ті, хто мав досвід турботи, любові та поваги. Або ті, хто зміг опрацювати свою травму й поступово наповнити себе теплом.

Саме тому вони краще відчувають біль інших — і можуть бути надійними, уважними партнерами для тварин.

Моє кохання — моя собака Дейзі. Я часто думаю, наскільки я «гарна порода людини» для неї. І майже завжди відчуваю: недостатньо. Завжди є куди рости, є над чим працювати.

P.S. Коли я чую фразу: «Собака має знати своє місце», мені хочеться усміхнутися і сказати:
«Моя Дейзі чудово знає своє місце — на ліжку, на подушці».

А ще хочеться побажати таким людям відмовитися від приниження — себе й інших. Бо саме з цього часто починається шлях до того, щоб стати по-справжньому гарною «породою» людини.