"Ланцюгова реакція" війни
Ланцюгова реакція або чому так багато розлучень у війну.
Причина #1
Досить часто у військових колах обговорюється, що вдома вже не чекають або вони повернуться іншими, а до цього не готові рідні.
І тут починається…
Один воїн повідомив про розлучення - розказав побратимам про проблеми - інші хлопці подумали, що і в них таке можливо - понесли проблеми в сім‘ї - починається масова тривога, яка переростає у конфлікти в сім‘ях - бійці вимагають звіти в дружин, бо підозри заполонили весь мозок - дружини протестують, а військові думають, що отримали підтвердження своїх підозр, а не дружина свої кордони захищає.
Дружини почнуть шукати підтримку, а отримують «Йому зараз гірше, ніж тобі».
І починається емоційне виснаження обох сторін до фізичної зустрічі.
Якщо вона буде через місяці (і починається відвикання), то не факт, що це буде актуально…
Довіряйте. Або працюйте зі своїми емоціями у спеціаліста.
Причина #2
Зазвичай, коли сім'я живе разом, незалежно від роботи, вона переживає більш-менш однаковий емоційний досвід.
Бо проблеми одні на всіх і спільними зусиллями більшість вирішується, спільне дозвілля формує настрій в сім'ї. І все це дуже зближує рідних людей.
Якщо хтось з членів сім'ї став військовим (і тут не дуже важливо: на 0 чи в тилу), емоції починають суттєво відрізнятись.
Бо військові живуть перемогами і стратегічними задачами, а інша родина все тим же побутом.
І починає наростати прірва. Люди починають реінтеграцію одне від одного, навіть якщо продовжують спати в одному ліжку. А емоційна прірва погано у будь-якій історії.
Такі рідні роками люди, стають чужими і починають викликати дратівливість, а не любов одне в одного...
Знаходьте час на "вас". І зберігайте найдороще. Кохання.
Причина #3
Чий внесок більший?
Чоловіка, що воював?
Чи жінки, що на плечах пронесла всю сім'ю довгими місяцями в тривогах і сиренах?
В кожного тут своя правда.
"Так, ти доглядала дітей і водила в школу. Але якби не я, то і школи б вже не було." - Знайомо?
Контроль емоцій - не найсильніша сторона військових, що повернулись.
Що треба робити?
Хочеться написати грубо, але напишу ввічливо: "Перестати мірятись значимістю."
Без неї - не було в дітей.
Без нього - не було б дітей.
Все просто.
Що робити?
Бігом чоловіка на реабілітацію, бо якщо модель "Я країну рятував і емоції можу не контролювати" вкоріниться в сім'ї, то розлучення - справа часу.
Корекція поведінки з кваліфікованими психологами - єдине рішення цього питання.
І да, військові і після повернення спілкуються з побратимами і переносять проблеми з однієї сім'ї в іншу. Та ж клята ланцюгова реакція.
Розірвіть її вчасно! Швидкої реабілітації.
Ваша психологічна фея
