Чому мізогінія триває?

Вчора, 8 березня, ми відзначали День боротьби за права жінок. В Києві та інших містах пройшли акції та марші, аби нагадати важливість половини людства. Водночас зміни до цивільного кодексу, що допускають одруження в 14 та включення «доброзвичайності» й перегляд моральних якостей жінки при виборі опіки над дитиною, досі на розгляді.

Коротко, мізогінія – це ненависть до жінок. Вона проявляється як в жорстких формах накшталт феміциду (вбивства жінок за ознакою статі), так і в применшенні значущості жінок до обслуги чи допоміжної функції – слабка стать, що з них взяти?

Вікова психологія часом і досі тисне на розрізнене виховання дівчат і хлопців, таким чином не просто підсилюючи очевидні біологічні відмінності, а й нашаровуючи культурний пласт. До прикладу, вважається, що в 6-7 років дівчата більш посидючі й старанні, а хлопчики краще орієнтуються на місцевості, а отже в дітях треба культивувати ще більше цю різницю.

Я не вірю, що в такому ранньому віці, до пубертатного гормонального сплеску, є аж такі разючі відмінності. Тоді справа в культурі й традиціях виховання.

Мізогінія має культурне, історичне, релігійне пояснення. Кочове населення й релігії були більш патріархальними, де було домінування чоловіка. Вони стали провідними у світі й, навіть коли осіли, залишили свої порядки. Водночас ми бачимо цей відголосок в релігіях, де чоловіка ставлять як вищого. Християнський та юдейський Бог є єдиним творцем усього сущого, а жінка гріховна, якщо має менструацію й мусить народжувати в муках, бо спокусилася на Змія. В фундаменталістських гілках релігій, як от в ісламському Талібані або мормонських громадах, жінка повністю підпорядкована чоловікові, а часто й обмежена в правах на, здавалося б, базові речі, як от на медичну допомогу й освіту.

І все ж чи є в цьому пояснення психологічне? Чому жінок сприймають як слабких, а вираз «що ти як дівчинка/баба» - це завжди негативне твердження? Чому жінки стикаються з дуалізацією? Ти або свята, або шльондра; або Діва Марія, або відьма. Чому дегуманізуються, а чоловік стає виразником ідеальної людини? Чому жінкам сучасного світу потрібно дорівнятися до чоловічої норми й водночас не полишати всіх попередніх обов’язків, щоб бути визнаними в суспільстві?

Юнгіанка Поллі Янг-Айзендарт має теорію щодо заперечення фемінності. «Жіночими» ми називаємо такі риси, як турбота, пасивність, покірність, чутливість, м’якість, емоційність, терплячість. Як жінкам, так і чоловікам пропонується набути маскулінних якостей, аби досягти успіху, тобто бути активними, рішучими, сильними, логічними, раціональними, контролюючими. В такій системі будь-що жіноче буде витіснене або сприйняте як згіршене.

Важливо зазначити, що це все культурні норми, що не мають прямого стосунку до реальних чоловіків і жінок. Люди обидвох статей, а також небінарні особи, можуть бути як активними, так і пасивними; рішучими чи м’якими тощо. Ми володіємо змішаним набором фемінних та маскулінних якостей, але перші зазвичай приписують жінкам, а другі – чоловікам.

До прикладу, «жіноча логіка» ніколи не звучить в гарному сенсі. Водночас поняття «чоловіча логіка» не існує, адже чоловіки апріорі логічні.

Поміркуймо що ж відбувається в світі, де фемінне заперечується.

Чоловіки, які зневажають фемінне, стають «мачо» й «альфа-самцями», що викорінюють це фемінне в собі й світі. В них досі залишається маскулінна частина, яка культивується в мачизмі. Водночас жінок вони зневажають як носійок цієї фемінності. Ці чоловіки і стають мізогінами.

Це погано, дуже погано, проте є й співмірно гіркі наслідки…

Жінки заперечують себе. Їх асоціюють з фемінним, бо жінки за замовчуванням фемінні (по-простому жіночні) істоти. І коли жінки проявляють свою фемінність, то мають змиритися з позицією нижчості, гіршості. Як от Арістотель вважав, що жінки – це недорозвинені чоловічі особини; а набагато пізніше в 20 ст Отто Вейнінґер писав «Жінки не мають ні існування, ні сутності; вони не є, вони – ніщо».

Водночас жінки, які не хочуть бути нижчими, рівняються на чоловіків, перебирають усі маскулінні якості й заперечують фемінність в собі. Якщо ми вже культурно визначили, що жінки асоціюються й тісно пов’язані з фемінним за фактом народження, тоді виходить, що вони заперечують себе, а заразом і власне право на існування.

Таким чином, серед жінок також поширена мізогінія. Коли ми виключаємо одна одну з групи за ознаками «надто фемінна/маскулінна», «недоглянута» тощо. Цей вид мізогінії називають внутрішньою. Це я вже не згадую як мізогінія впливає на досвід материнства й виховання майбутніх поколінь.

Підсумуємо. Джек Голланд називає мізогінію найдавнішим упередженням у світі. Вона досі впливає на нас. Багато моїх клієнток на сесіях піднімали питання сприйняття власної жіночності(фемінності) або ж відстоювання свого права на існування, коли вони непочуті, непобачені, зам’ючені соціумом. Це і про дію: можливість обирати, рухатися по життю згідно з собою. На консультаціях ми можемо працювати з цими й багатьми іншими темами.

Як на мене, то найкраще допомагає від мізогінії Сестринство. Коли ми разом, стаємо сильнішими. Альянс психологині й клієнтки – це вже потужно, але шукайте й жіночих спільнот, самі ставайте підтримкою для інших. Хочу побажати жінкам стійкості й орієнтиру на власний внутрішній компас, а не зовнішні ярлики. І запрошую на консультації! :)

Що почитати:

• "Невидимі жінки. Як вижити у світі, де навіть цифри брешуть на користь чоловіків" Керолайн Кріадо Перес
• "Коротка історія мізогінії. Найдавніше упередження у світі" Джек Голланд
• "Hags and Heroes: A Feminist Approach to Jungian Psychotherapy with Couples" Polly Young-Eisendrath