Чи може психолог бути нарцисом? Ознаки нарцисизму, які легко не помітити

Є теми, які в професійному середовищі не прийнято обговорювати вголос. Одна з них — питання, чи можуть психологи та психотерапевти самі мати виражені нарцисичні риси. Я довго крутила цю думку в голові, перш ніж наважилася її озвучити. Бо визнати це — некомфортно. А ще некомфортніше — перевірити це на собі.

За роки роботи я зустрічала чимало колег, супервізорів і фахівців на керівних позиціях, чия поведінка відверто натякала на нарцисичні особливості характеру. Дехто з них, ймовірно, навіть відповідав критеріям нарцисичного розладу особистості. І кожного разу я ставила собі одне й те саме запитання: скільки ж насправді таких людей у нашій професії, яка покликана лікувати душі? Чесної та точної статистики я поки не знайшла, але проблема відчувається дуже гостро.

А поки що — поділюся власними спостереженнями. І результатами самоперевірки, яка мене, чесно кажучи, трохи приголомшила.

Нарцисизм — це не тільки «я найкращий»

Перш ніж рухатися далі, варто домовитися про терміни. Коли я кажу «нарцисизм», я не маю на увазі виключно формальний психіатричний діагноз. Нарцисичні риси можна мати, не відповідаючи всім критеріям клінічного розладу особистості.

Дуже корисну модель запропонував американський клінічний психолог Крейґ Малкін у своїй книзі Rethinking Narcissism. Він розглядає нарцисизм не як чорно-біле явище, а як спектр. На одному його полюсі знаходиться крайній нарцисизм (зацикленість на собі), на іншому — так званий «ехоїзм», тобто повне самозабуття, страх бути в центрі уваги та відмова від власних потреб. Кожна людина перебуває десь на цьому спектрі. Проблеми починаються, коли ми опиняємося надто близько до одного з крайніх полюсів. Найздоровіша психологічна позиція — десь посередині.

Коли ми чуємо слово «нарцис», у голові зазвичай виникає стереотипний образ людини, яка відкрито захоплена собою, вимагає постійного визнання і вважає, що всі повинні цілувати землю, по якій вона ходить. І так — це один з варіантів, так званий грандіозний нарцисизм. Але далеко не єдиний.

Прихований нарцисизм: коли «добра людина» — це маска

Існує таке поняття, як прихований (ковертний) нарцисизм. І, з мого досвіду, саме ця форма зустрічається набагато частіше, ніж та яскрава, демонстративна версія. Бо відверта самозакоханість — це, скажімо прямо, соціально не дуже схвалюється. Тому люди знаходять інші, більш витончені та прийнятні способи задовольняти свої нарцисичні потреби.

Один з таких способів — виглядати неймовірно доброю, чуйною, безкорисливою людиною. У психології є навіть окремий термін для цього — комунальний нарцисизм, коли людина живить своє его через переконання, що вона «найбільш турботлива» або «найкращий рятівник». Але робить вона це виключно з нарцисичних мотивів.

Ось простий приклад. Уявіть: ви їдете дорогою і бачите, що хтось зупинився на узбіччі — схоже, виникла проблема з машиною. Ви зупиняєтесь допомогти. Якщо ви робите це із щирого співчуття — ви бачите людину в біді, і вам дійсно хочеться допомогти, — це один мотив.

Але є інший: ви зупиняєтесь, бо це чудова можливість відчути себе хорошою людиною. Ви вже подумки уявляєте, як розкажете друзям за вечерею: «Уявляєте, сьогодні я зупинилась допомогти людині на дорозі!» Або напишете про це довгий допис у соцмережах. Або навіть нікому не скажете — але всередині погладите себе по голові: «Яка ж я чудова і духовна особистість».

Якщо зняти ці дві ситуації на камеру — зовні вони виглядатимуть абсолютно однаково. Дія та сама. Але мотивація — принципово різна. У першому випадку — є справжня емпатія до іншої людини. У другому — фокус повністю зосереджений на собі та своєму ідеалізованому образі. Інша людина тут виступає лише як інструмент для підтвердження власної значущості.

Чому нарцисичний психолог — це небезпечно

Хтось може запитати: «А яка різниця, чому людина допомагає, якщо результат однаковий — машина відремонтована?» І в побутовій життєвій ситуації цей аргумент ще якось працює. Але в кабінеті психолога — категорично ні.

У своїй практиці я багато працюю з дорослими клієнтами, які виросли з нарцисичними батьками. І знаєте, що вони дуже часто кажуть про своїх попередніх фахівців? «Він ніби все правильно робить, говорить правильні слова, але я не впевнена, що йому дійсно є до мене діло». Цього ледь вловимого відчуття — що тебе насправді не бачать, а просто використовують як об'єкт для демонстрації професіоналізму — достатньо, щоб повністю підірвати весь терапевтичний процес.

Але є щось ще гірше. Уявіть ситуацію: клієнт дає психологу критичний зворотний зв'язок. Каже, що щось у роботі не допомагає, або хоче змінити підхід. Здоровий, зрілий спеціаліст скаже: «Розкажіть більше. Що саме вам не підходить? Давайте разом подумаємо, як зробити нашу роботу кращою». Бо для нього головне — це благо клієнта.

Нарцисичний спеціаліст, скоріш за все, відреагує зовсім інакше. Він миттєво стане на захист. Почне заперечувати. Може навіть перевернути ситуацію проти клієнта: «Це не я погано працюю — це ви чините опір терапії». Або: «Ви просто ще не готові зрозуміти, який я гарний фахівець». Я чула подібні історії не раз. І саме в цьому середовищі починається газлайтинг — коли клієнту авторитетно заявляють, що його сприйняття неправильне, а його почуття — необґрунтовані.

Нарцис фізично не може витримати думку про те, що він не досконалий. І саме ця крихкість робить його небезпечним у ролі людини, якій довіряють свої найбільш глибокі та вразливі переживання.

Коли я перевірила себе — і розгубилась

Я завжди підозрювала, що сама маю певні нарцисичні риси і трохи схиляюся в цей бік спектра. Тому вирішила пройти неформальну самоперевірку за методикою Крейґа Малкіна. Це зайняло менше двох хвилин.

Результати прийшли миттєво. І вони мене... м'яко кажучи, неприємно здивували.

• Ехоїзм — дуже низький. Опис говорив: «Ви досить впевнені в собі, комфортно почуваєтесь, коли говорите про себе, і спокійно сприймаєте увагу та похвалу від інших». Так, це абсолютно про мене.
• Здоровий нарцисизм — високий. «Ви емпатична, амбітна, турботлива й впевнена в собі людина». Це було приємно читати. Але далі йшло серйозне попередження: «Якщо при цьому у вас високий показник екстремального нарцисизму — вам є над чим серйозно попрацювати».
• Екстремальний нарцисизм — високий. Я опинилася в червоній зоні. Опис: «Високі показники пов'язані з егоїстичністю, маніпулятивністю, вимогливістю й зарозумілістю».

Мені стало відверто некомфортно. Я не хочу бути такою людиною. Я не хочу так працювати зі своїми клієнтами.

Рекомендація в тесті говорила: «Якщо у вас високий показник екстремального нарцисизму — вам варто попрацювати над тим, щоб більше відкриватися, ділитися справжньою вразливістю — сумом, страхом, самотністю».

Цікаво, що я, як людина від природи дуже емоційна й чутлива, досить відкрито говорю про свої переживання, життєві невпевненості та страхи. Можливо, іноді навіть надто відкрито. Але тут у мене одразу виникає незручне запитання: а чи не роблю я це теж з прихованого нарцисичного мотиву — щоб виглядати в очах інших «справжньою», «глибокою» та «пропрацьованою»?

Відтоді я постійно ловлю себе на тому, що перевіряю чи не кожне своє висловлювання: «Це я зараз дійсно щиро кажу — чи просто майстерно граю роль хорошого терапевта?» І, якщо бути до кінця чесною, я не завжди можу дати однозначну відповідь.

Що сказали колеги — і чому це важливо

Через пару днів я наважилася поділитися цими результатами з найближчими колегами-психологами. Дехто з них зацікавився і теж пройшов цю самоперевірку. І знаєте що? Частина з них отримала дуже схожі результати — включно з високим показником екстремального нарцисизму.

Ми обговорили це на нашій консультаційній зустрічі, і ось які важливі думки там прозвучали:

1. Обмеженість методики: Це дуже коротка методика скринінгу. Вона не запитує прямо про маніпулятивність чи клінічну егоїстичність — питання більше фокусуються на впевненості в собі, амбіціях та стійкості у складних соціальних ситуаціях.
2. Користь нарцисичних рис: Нарцисичні риси можуть бути корисними інструментами — доки вони не починають шкодити іншим людям. Здорова самовпевненість, професійна амбітність, здатність рухатися вперед і заявляти про себе попри труднощі — це все може бути адаптивним і здоровим проявом психіки.
3. Динамічність стану: Одна з колег слушно зауважила, що нарцисизм — це не залізна константа. В якісь моменти дня чи періоди життя ми можемо бути більш нарцисичними та зосередженими на собі, а в інші — більш емпатичними, невпевненими і по-справжньому вразливими.

І ще одна подруга під час розмови сказала мені: «Слухай, те, що ти готова публічно ділитися своїми результатами і сумнівами — це якраз і є головна ознака того, що ти не класичний нарцис». Можливо, вона має рацію. А можливо — це теж мій несвідомий спосіб виглядати «чесною і сміливою». Я вже дійсно не знаю. І, можливо, саме це незнання і здатність витримувати власну неідеальність — і є найчесніша відповідь.

Навіщо все це — і що з цим робити

Мета цих моїх роздумів зовсім не в тому, щоб повісити страшний ярлик «нарцис» на себе чи на когось із моїх колег по цеху. Вона в іншому.

Нарцисизм буває набагато тоншим, глибшим і непомітнішим, ніж ми звикли про це думати. Він може роками ховатися за красивою маскою доброти, професійної самовідданості й безмежної турботи про інших. І саме тому так критично важливо час від часу чесно дивитися в дзеркало і аналізувати себе — особливо якщо ваша щоденна робота полягає в тому, щоб бути поруч з людьми в їхніх найвразливіших життєвих моментах.

Для цього потрібно бути достатньо скромним, щоб без образ прийняти критичний зворотний зв'язок від клієнта. Бути достатньо чесним із собою, щоб визнати: «Можливо, це не клієнт чинить опір — можливо, це я зараз роблю щось не так і задовольняю власні амбіції». Бути достатньо зрілим, щоб піти на власну особисту терапію чи супервізію і розібратися зі своїми тіньовими сторонами.

Я не знаю, яка саме частка психологів насправді мають виражені нарцисичні риси. Але я абсолютно точно знаю, що ця тема заслуговує на чесну, відкриту і нестигматизовану розмову в нашій спільноті. І, можливо, перший, найважливіший крок — це просто зупинитися перед черговою сесією і запитати себе: «А для кого я насправді зараз це роблю — для блага клієнта чи для власного его?»

І якщо чесна відповідь вас хоча б трохи непокоїть — це, мабуть, дуже добрий знак. Бо справжній, глухий до інших нарцис рідко здатен поставити собі таке болюче запитання.

Література:

• Malkin, C. (2015). Rethinking Narcissism: The Bad — and Surprising Good — About Feeling Special. New York: HarperWave.
  (Анотація: Автор, клінічний психолог Гарвардської медичної школи, розглядає нарцисизм не як патологію, а як спектр від ехоїзму до крайнього нарцисизму. У книзі обґрунтовується концепція «здорового нарцисизму» та пропонуються практичні інструменти і тести для самооцінки власних нарцисичних рис.)