Самотність. Темний бік свободи
Чому так важливо відчувати себе частиною спільноти?
Потреба у соціалізації окремо взятої людини має глибокі коріння та базується на природі нашого виду. Для приматів, до яких відносимося і ми, характерне життя у колективі. Якби ми були б територіальними хижаками, як, наприклад, тигри, то нам дійсно було б байдуже що там робить мій сусід. Аби тільки не займав мою територію. Ми ж не можемо повністю позбавити себе соціуму, або його продуктів. Навіть якщо людина почуває себе безпечно на самоті, вона все ще читає книжки, дивиться фільми або серіали, а це все продукти соціуму, зроблене людьми для людей про людей. Поглинаючи продукти соціалізації ми наповнюємо власні потреби в неї.
Що таке самотність?
З наукової точки зору самотність це суб’єктивне переживання розриву між бажаною та реальною якістю соціальних зв’язків.
Психолог Джон Качіоппо у книзі Loneliness : Human Nature and the Need for Social Connection описує самотність як еволюційний сигнал небезпеки, подібний до голоду чи болю. Вона сигналізує: «ти ізольований, це небезпечно для виживання». Еволюційно вигнання з групи означало смерть, тому нервова система реагує на соціальне відторгнення як на фізичну загрозу.
Самотність як наслідок сформованого деструктивного переконання
Під час життя людина стикається з різним негативним досвідом, який впливає на певні переконання цієї людини. Про себе та своє місце в цьому світі, а також про світ, яким він зображується в сприйнятті. Серед всього негативного досвіду людині може випасти ситуації неприйняття або відчуження іншими людьми, що сформує або підживить переконання «вигнання з суспільства». Це переконання звучить приблизно так: «Я чимось відрізняюсь від інших людей – або зовнішньо або зсередини відчуваю, що я інакший».
Тактики які підтримують самотність
Щоб уникнути нового негативного досвіду не прийняття мене іншими, людина може вдатися до трьох тактик власної поведінки. Ці тактики вважаються захисними, бо покликані нівелювати новий болючий досвід відчуження, але насправді деструктивно впливають на її життя.
Тактика Скорення. Використовуючи її людина повністю погоджується зі своїм переконанням про себе та світ, ніби підкорюючись йому. Вона каже що ніколи не знайде собі подібних до себе, а будь-які спроби ініціювати нові соціальні контакти приречені на невдачу. Її не зрозуміють, відштовхнуть або з байдужістю поставляться до її особистості. «Ці спроби марні і принесуть мені лише новий біль!», каже собі людина і не намагається першою йти на зустріч.
Тактика Втечі, або так званий самообман. Людина може брехати собі або іншим, кажучи що всі потреби у соціалізації у неї заповнені. Є люди, з якими я почуваю себе добре, а отже проблеми ніякої нема. Але є одне «але». Зазвичай, потреби у соціалізації такими людьми заповнюються певним «сурогатом». Ознакою сурогату є те, що він не заповнює в повній мірі потреби у комунікації людини, а через це її відчуття самотності нікуди не зникає. Приклад сурогату – люди що купують увагу, прихильність власних друзів. Вони можуть дарувати подарунки, тягати за собою і скрізь людей, щоб ті склали їм компанію тощо. «Якщо я припиню це робити, то я відчую себе нікому не потрібним», каже собі людина і стає заручником власної поведінки.
Тактика Контратаки. Цю тактику використовують люди, що власноруч відштовхують від себе інших людей. Якщо інша людина буде цікавитись мною, приділяти мені увагу або проявляти ініціативу, то така людина буде сприйматись мною як ворожа, неприємна або набридлива чи липка. «Я не хочу впускати людей в свій світ, бо відкритися це значить наразити себе на новий біль/розчарування», каже собі людина і починає будувати мури між собою та соціумом.
Усі ці тактики не приносять людини заповнення базової потреби у соціалізації. Як можна відчути себе «своїм серед своїх» якщо не намагатись шукати або обманювати себе або відганяти від себе людей, які самі проявляють до тебе щирий інтерес?
Маю сподівання що дав їжу для роздумів усім, хто мав цікавість завітати на ці сторінки.
