Про ціль...«Там, де з’являється імпульс»
Я дедалі частіше помічаю, що слово «ціль» у мені відгукується напруженням.
Наче це щось, що потрібно поставити, втримати, досягти.
І я зупиняюся.
Не для того, щоб вигадати формулювання — а щоб відчути контакт.
У гештальт-підході ціль не живе лише в майбутньому.
Вона з’являється тут і тепер, як фігура на тлі мого життя.
Я питаю себе не:
«Чого від мене чекають?»
а:
«Що зі мною відбувається в цьому моменті?»
Іноді ціль виявляється не про «зробити», а про перестати тягнути зайве.
Не про «стати кращим», а про повернути собі чутливість і вибір.
Я звертаю увагу на тілесний відгук.
Якщо є інтерес, тепло, імпульс — значить, є енергія.
Якщо натомість тривога, стиск або порожнеча — я не йду далі. Я залишаюся.
Пауза — теж частина процесу.
Опір — не ворог, а інформація.
Коли ціль справді моя, а не інтроект — те, що накинуто ззовні:
- вона не штовхає і не змушує робити через «треба»;
- вона не вимагає насильства над собою і не створює напруги;
- вона притягує сама, природно, через цікавість, тепло і відчуття у тілі.
Для мене постановка цілі — це не про контроль над собою.
Це про відповідальність і чесність у контакті з реальністю.
Ціль може змінюватися.
Розчинятися.
Зникати.
І це не провал.
Це живий процес.
А як ти відчуваєш, що ціль — справді твоя?
