Ранній розвиток від народження до 3 років: головний період в житті, який не можна “надолужити”

Перші три роки життя дитини минають швидко, але їхній вплив залишається на все життя. У цей період мозок розвивається з неймовірною швидкістю: щосекунди формуються тисячі нових нейронних зв’язків. Те, що дитина переживає в цей час — тепло чи холодність, стабільність чи хаос, чуйність чи ігнорування — буквально вписується в архітектуру її мозку.

Згідно з теорією прив’язаності, яку висунув Джона Боулбі – видатний британський психіатр і психоаналітик, засновник цієї теорії, який кардинально вплинув на розуміння розвитку дитини, саме в ранньому дитинстві формується базове відчуття безпеки та модель стосунків із світом. Дитина ще не пам’ятає подій свідомо, але її нервова система «запам’ятовує» та фіксує досвід: чи можна довіряти, чи відреагують на мій плач, чи рахуються з моїми потребами?

Від народження і до трьох років закладається фундамент самооцінки, основа емоційної регуляції, базові здатності до близькості й навіть стресостійкість. І хоча людина може розвиватися та вдосконалюватися протягом усього життя, цей період є визначальним — його неможливо повністю «переписати», можна лише поступово коригувати за допомогою регулярної праці та з підтримкою терапевта.

Ще на початку ХХ століття вважалося, що головне для немовляти — це фізичний догляд: чистий, з нормальною температурою, поїв, у теплі й добре. Емоційний контакт не розглядався як критично важливий. Більш того, деякі підходи радили мінімізувати «зайві» обійми, щоб «не розбалувати» дитину.

На щастя, ситуація змінилася завдяки дослідженням того самого Джона Боулбі, який довів, що емоційна прив’язаність — це базова біологічна потреба людини, без якої неможливий здоровий розвиток гармонійної особистості. Пізніше експерименти Гаррі Гарлоу (відомий американський психолог, який здобув скандальну популярність завдяки дослідженням прихильності, любові та соціальної ізоляції у макак-резусів у 1930–1950-х роках) з дитинчатами мавп показали: малюки обирали «м’яку» фігуру-замінник матері, навіть якщо вона не давала їжі. Контакт і тепло виявилися важливішими за годування.

Ці дослідження стали революційними: вони довели, що емоційна безпека — не додаткова опція, якою можна знехтувати, а фундамент особистісного розвитку.

Сучасна нейронаука підтверджує: від народження до трьох років мозок людини розвивається найінтенсивніше, ніж протягом усього подальшого життя (джерело: Center on the Developing Child (2007, updated). The Science of Early Childhood Development. Harvard University. Working Paper No. 1).

До 3 років формується до 80–90% об’єму мозку, щосекунди створюються тисячі нових нейронних зв’язків, досвід безпеки або хронічного стресу буквально формує нейронні мережі. Дослідження доводять, що стабільний емоційний контакт із дорослим сприяє розвитку префронтальної кори головного мозку — зони, яка відповідальна за самоконтроль і регуляцію всіх емоцій. Натомість тривалий стрес підвищує рівень кортизолу, що може негативно впливати на розвиток гіпокампу та системи стресової реакції. І, як наслідок, це призводить до неможливості формування нових спогадів та ще до низки проблем у дорослому віці, які значно ускладнюють життя.

Іншими словами, турбота, чуйність і передбачуваність — це не просто «надмірну забаганку», а справжні та значущі фактори, які буквально впливають на архітектуру людського мозку.

Мері Ейнсворт (1913–1999) — видатна американсько-канадська психологиня, одна з засновниць сучасної теорії прив'язаності. Вона стала широко відома завдяки розробці методики «дивна ситуація» (Strange Situation), що дозволила класифікувати типи емоційної прив'язаності між дітьми та їхніми опікунами. Її дослідження є ключовими для розуміння раннього розвитку. Особливо експеримент, який вона провела в 1970 роках – «Незнайома ситуація». Суть його полягала у створенні для дитини помірно стресової ситуації, щоб спостерігати, як вона використовує матір в якості «безпечної бази» для дослідження світу, та як реагує на розлуку і возз'єднання. Експеримент складався з серії 8 епізодів, які тривали приблизно по 3 хвилини кожен. Результати цих досліджень підтвердили, що тип прив’язаності, сформований у ранньому дитинстві, пов’язаний із подальшими соціальними та емоційними навичками людини.

Діти з безпечною прив’язаністю в майбутньому частіше демонструють вищу стресостійкість, їм краще вдається будувати близькі стосунки з оточуючими, вони мають стабільнішу самооцінку протягом усього подальшого життя.

Цікавий факт: довготривалі лонгітюдні дослідження показують зв’язок між ранньою емоційною чутливістю батьків і рівнем соціальної адаптації дитини навіть у підлітковому віці.

Концепція несприятливого дитячого досвіду (ACE-дослідження) показала, що хронічний стрес у ранньому віці підвищує ризик появи у майбутньому тривожних і депресивних розладів, соматичних захворювань, труднощів у навчанні та проблем у побудові стосунків.

Водночас важливо пам’ятати, що навіть один стабільний, підтримуючий дорослий може значно знизити негативний вплив стресу на розвиток дитини та, як наслідок, на її майбутнє.

Людський мозок зберігає пластичність упродовж усього життя, але в ранньому дитинстві існують так звані «сенситивні періоди» — це вікна розвитку, коли певні навички формуються найефективніше.

Наприклад, мовлення: воно активно формується до 3 років, базові моделі довіри — у перші 12–24 місяці, а регуляція емоцій — через досвід співрегуляції з дорослим.
Якщо в цей час дитина не отримує достатнього емоційного відгуку, це не означає фатальність. Але подальша корекція потребуватиме значно більше ресурсів та втручання психолога.

Чуйність важливіша за ідеальність – це перше з правил, яке варто пам’ятати батькам дітей. Регулярний тілесний контакт — це не забаганка і не “розбалуваність”, а нейробіологічна потреба людини, яка забезпечує гармонійний розвиток. Також слід пам’ятати, що для дітей в ранньому віці дуже важливим фактором є передбачуваний режим, який створює відчуття безпеки.
Увага та емоційна присутність батьків у житті дитини, нерозривний емоційний контакт – це процеси набагато цінніші та важливіші за кількість розвиваючих іграшок.

Період 0–3 роки — важливий та визначальний в розвитку людини, й не лише тим, що формуються навички. Це також історія про формування базового переконання: «Світ безпечне місце. Я в ньому важливий. Мої потреби мають значення».

Саме це стає фундаментом для майбутньої стійкості, її здатності любити й довіряти. І хоча розвиток людини триває все життя, фундамент закладається саме тут — у перші три роки.

Сподіваюся, моя стаття була для вас корисна!

Всіх бажаючих запрошую в терапію!

Щиро ваша психологиня, Мар'яна Козуліна.