Драматичний трикутник Карпмана: Рятівник, Жертва чи Переслідувач?

Іноді людські стосунки нагадують драму з повторюваним сценарієм: сьогодні один рятує, завтра — звинувачує, післязавтра — почувається жертвою. Ролі змінюються, зміщуються, але постійна напруга залишається. Партнери ніби ходять по колу, не розуміючи, чому конфлікти повертаються знову й знову, навіть якщо є щира любов.

Цей феномен у 1968 році описав американський психіатр Стівен Карпман, назвавши його “драматичним трикутником”. Він виділив три психологічні ролі, у яких люди несвідомо опиняються в конфліктних або емоційно напружених стосунках: Жертва, Рятівник і Переслідувач.

Давайте розглянемо кожну з них:

• Жертва – людина, яка відчуває безсилля і шукає того, хто її врятує.
• Рятівник – поспішає на допомогу, часто жертвуючи собою заради партнера.
• Переслідувач – критикує, звинувачує або контролює.

Найважливіше пам’ятати, що ці ролі не є рисами характеру. Вони, радше, динамічні позиції, які можуть швидко змінюватися. Той, хто сьогодні рятує, завтра може відчути себе жертвою. А жертва — стати переслідувачем.

Трикутник Карпмана — це не просто теорія. Це модель, яка пояснює, чому стосунки можуть бути емоційно виснажливими навіть за наявності глибоких почуттів. Вона допомагає побачити приховану структуру конфліктів і зрозуміти, чому спроби “стати кращими” не завжди змінюють сценарій.

Але для того, щоб вийти з цього трикутника, спершу потрібно його розпізнати, чи не так?

Отже, спробуємо розібратися.

Трикутник Карпмана рідко виглядає як щось очевидне. Він не починається з гучних конфліктів — навпаки: часто все стартує з турботи, допомоги або справедливого обурення. Але є характерні ознаки, які дозволяють помітити цю динаміку.

Повторюваний сценарій конфліктів

Ви помічаєте, що сварки ніби мають однакову структуру:

• спочатку хтось почувається скривдженим,
• потім інший починає “рятувати” або пояснювати,
• далі з’являються звинувачення,
• і зрештою ролі змінюються.

Головний маркер трикутника Карпмана — циклічність. Конфлікт не вирішується ніколи, а лише перерозподіляє ролі.

Відчуття безсилля або надмірної відповідальності

Жертва думає: “Я нічого не можу змінити… ” або “Зі мною постійно так поводяться… ”

Рятівник думає: “Без мене він/вона не впорається.” або “Я маю все владнати.”

Переслідувач думає: “Якщо я не натисну, нічого не зміниться!” або “Він/вона постійно все псує!”

Якщо у ваших стосунках хтось систематично почувається безсилим, хтось — відповідальним за все, а хтось — обуреним і критичним, знайте: трикутник уже працює!

Швидка зміна ролей

Це один із найточніших маркерів проблеми — раптове перевертання позицій. Наприклад:

• Рятівник допомагає → виснажується → починає звинувачувати → стає Переслідувачем.
• Жертва отримує підтримку → не відчуває задоволення → звинувачує Рятівника → сама переходить у роль Переслідувача.

Якщо ви зараз можете пригадати, що були в усіх трьох ролях — це сильний сигнал про те, що варто звернути на це увагу та звернутися по допомогу до психолога.

Емоційне виснаження замість близькості

Також є частою ознакою проблеми: якщо після “з’ясування стосунків” не з’являється полегшення, а лише втома, провина, сором або образа – це він, Трикутник, що створює емоційну драму, але не створює безпечної близькості.

Відсутність прямої відповідальності

У здоровій взаємодії партнерів має звучати: “Я серджуся”, “Мені боляче”, “Я не згоден”.

У трикутнику звучить: “Ти мене змушуєш.”, “Через тебе я…”, “Якби не ти, я б…”

Тобто, ми спостерігаємо, що власна відповідальність є завжди зміщеною.

Щоб переконатися, поставте собі кілька питань для самоперевірки:

• Чи я зараз допомагаю, бо хочу — чи бо боюся?
• Чи я звинувачую, бо справді є проблема — чи бо почуваюся безсилим?
• Чи я залишаюся в ролі “жертви”, щоб уникнути відповідальності за вибір?

Чому виникає трикутник Карпмана?

Трикутник Карпмана не з’являється випадково. Це не “погана поведінка” і не чиясь зла воля. Це психологічний механізм, який формується значно раніше, ніж починаються дорослі стосунки.

Більшість ролей трикутника мають коріння в ранньому досвіді, я маю на увазі засвоєні дитячі сценарії. Наприклад, якщо дитина часто відчувала безсилля, тоді формується чітка позиція Жертви. Або якщо дитина мусила бути “зручною” для дорослих, відповідальною, підтримувати дорослих — закріплюється роль Рятівника. А от якщо любов у сім’ї поєднувалася з жорсткою критикою чи постійним контролем — народжується внутрішній Переслідувач.

Ці ролі стають автоматичними способами взаємодії в родині.

Трикутник — це спосіб уникнути прямого контакту з почуттями, невміння прямо й відкрито проживати власні емоції. Замість сказати: “Мені боляче”, людина переходить у звинувачення або в самопожертву. Замість сказати: “Я боюся втратити тебе”, людина починає контролювати ситуацію або “рятувати”. Трикутник — це своєрідний захист від вразливості.

У стосунках завжди є невизначеність. Але для людини з тривожною прив’язаністю невизначеність = небезпека. Саме тому виникає потреба в контролі.

Рятівник контролює через допомогу. Переслідувач — через тиск. Жертва — через безсилля (викликаючи провину в іншого).

Треба зрозуміти, що всі три ролі — це різні способи втримати ситуацію під контролем.

Трикутник часто виникає там, де є страх втрати стосунку. Це нагадує нам про проблему співзалежності і страх бути покинутим. Людина може несвідомо “створювати драму”, бо навіть негативна увага краще, ніж її відсутність, бо конфлікт підтримує хоч якийсь контакт, бо напруга між людьми створює ілюзію глибини стосунків.

Відсутність навичок зрілої відповідальності

Ще один з маркерів. У здоровій взаємодії кожен партнер сам відповідає за свої почуття, рішення та власні межі. У трикутнику ж відповідальність або перекладається на іншого, або забирається на себе надмірно. Це стала інфантильна модель взаємодії — не в сенсі віку, а в сенсі психологічної зрілості.

У чому ж глибинна причина?

Трикутник Карпмана виникає там, де любов плутають із потребою, а близькість — із повним злиттям, де страх бути покинутим сильніший за здатність бути окремою самостійною особистістю, яка бере на себе відповідальність. І поки людина не навчиться стійко витримувати вразливість без переходу в роль — трикутник буде відтворюватися знову й знову, навіть з різними партнерами.

Як же вийти з трикутника Карпмана і перейти до зрілої моделі стосунків?

Вийти з трикутника — означає перестати несвідомо грати роль і почати фіксувати, помічати, усвідомлено обирати позицію. Це не відбувається миттєво, адже ролі часто виконують захисну функцію. Але саме усвідомлення стає точкою виходу. Далі треба чесно відповісти собі: чи я частіше рятую? чи звинувачую і тисну? чи почуваюся безсилим і ображеним?

У кожної людини зазвичай є домінуюча роль, у яку вона входить автоматично в стресі. Усвідомлення цього зменшує її владу та збільшує шанси на одужання. Наступний крок – повернути відповідальність собі.

• Замість: “Ти мене довів(ла)” сказати: “Я зараз злюся.”
• Замість: “Без мене ти не впораєшся” сказати: “Я готова допомогти, якщо ти сам цього хочеш.”

Вихід із трикутника починається там, де кожен партнер бере на себе відповідальність за власні емоції й рішення.

Звільнитися означає також дозволити іншому мати і долати труднощі. Рятівник часто не витримує чужого дискомфорту. Але зріла близькість передбачає: інший має право на помилки, фрустрацію, власний шлях. Допомога перестає бути способом контролю і стає свідомим вибором.

Для того, щоб зцілитися, дуже важливо вчитися комунікувати прямо. Замість драматичної емоційної гри: не підміняти поняття, а називати речі своїми іменами: “Мені боляче.”, “Я боюся втратити контакт.”, “Мені потрібна підтримка.” Вразливість — протилежність ролі в трикутнику, тому не треба її боятися.

Трикутник Карпмана існує там, де самоцінність залежить від ролі, де я потрібна = я цінна; я сильний = я значущий; мене жаліють = мене бачать. Коли людина відчуває власну цінність незалежно від функції у стосунках, ролі втрачають сенс. Саме тому важливо розвивати внутрішню опору.

У транзактному аналізі альтернативою трикутнику є позиція:

• Вразливість замість Жертви
• Підтримка замість Рятівника
• Асертивність замість Переслідувача

Тут немає безсилля, немає контролю, немає звинувачення. Є контакт двох окремих дорослих людей, є доросла модель поведінки замість трикутника.

Вийти з трикутника — це не про те, щоб перестати допомагати чи висловлювати партнеру своє невдоволення. Радше це про стосунки без гри в ролі.

Справжня близькість у стосунках зароджується там, де не потрібно нікого рятувати, переслідувати чи жаліти — достатньо просто бути поруч.

Сподіваюся, моя стаття була для вас корисна :)

Всіх бажаючих запрошую в терапію!

Щиро ваша психологиня, Мар'яна Козуліна.