Зигмунд Фройд: геній психоаналізу чи маніпулятор? Невідома правда

Коли я думаю про Зигмунда Фройда, у мене завжди змішані почуття. З одного боку, важко заперечити, що його ідеї докорінно змінили наше розуміння людської психіки. Він ввів поняття несвідомого, показав, як дитячі переживання впливають на все подальше життя, та започаткував метод лікування розмовою. Але з іншого боку, коли заглиблюєшся в деталі його життя і роботи, виникає багато питань, які не дають спокою. Мене, як жінку, особливо зачіпають моменти, що стосуються ставлення до правди, влади та об’єктивації жінок. Хочу поділитися тим, що вразило мене найбільше.

Трохи про самого Фройда

Зигмунд Фройд народився 6 травня 1856 року у містечку Фрайберг (нині Чехія) у небагатій єврейській родині. Коли він був дитиною, родина переїхала до Відня, де він провів майже все своє життя. Відень кінця XIX століття був містом контрастів: прогресивні ідеї тут сусідили з жорстким патріархальним консерватизмом. Це дуже нагадує сучасність: ми стрімко рухаємося вперед, але старі упередження часто залишаються глибоко вкоріненими в нашій культурі.

Любовні листи чи спроба контролю?

Довгий час стосунки Фройда з його дружиною Мартою Бернайс подавалися як ідеал романтичної відданості. Чотири з половиною роки заручин і сотні палких листів створювали образ ідилії. Проте у 1980-х роках, коли стали доступні повні версії його листування, картина змінилася. У цих листах Фройд постає не як партнер, а як ментор і контролер. Він критикував Марту за дрібниці, забороняв їй кататися на ковзанах через присутність інших чоловіків і вимагав розірвати стосунки з подругою, чия поведінка здавалася йому "неналежною". Найбільш показовим є його бажання, щоб вона відмовилася від власної ідентичності та релігійних поглядів. Це не просто опіка — це бажання повного підпорядкування іншої особистості, що є тривожним сигналом у будь-яких стосунках.

Теорія спокушання: вірити жінкам чи ні?

У 1896 році Фройд висунув революційну "теорію спокушання", стверджуючи, що причиною істерії та неврозів у дорослих є реальне сексуальне насильство, пережите в дитинстві. На той момент це було актом неймовірної сміливості — він фактично заявив, що вірить своїм пацієнткам. Однак під тиском консервативної медичної спільноти та власних сумнівів Фройд згодом відмовився від цієї ідеї. Він замінив реальні травми на "дитячі фантазії" та Едіпів комплекс. Цей поворот став трагічним для психології: замість підтримки жертви отримали ярлик "фантазерок", а реальні злочини були приховані за завісою психоаналітичних інтерпретацій.

Емма Екштейн: операція, яка мало не коштувала життя

Один із найбільш моторошних епізодів у біографії Фройда — історія Емми Екштейн. Фройд та його близький друг Вільгельм Флісс вважали, що жіночі проблеми зі здоров’ям пов’язані з мастурбацією, яку нібито можна "вилікувати" через ніс. Флісс прооперував Емму, допустивши жахливу помилку — він залишив у її носовій порожнині пів метра марлі. Коли у жінки почалися смертельні кровотечі, Фройд замість того, щоб визнати лікарську помилку друга, намагався пояснити стан Емми її "істеричним бажанням уваги". Ці факти приховувалися десятиліттями, щоб зберегти репутацію засновника психоаналізу.

Анна О: "успішний випадок", який ним не був

Випадок Анни О (Берти Паппенгайм) вважається фундаментом психоаналізу. Фройд і Йозеф Броєр описували її одужання як тріумф їхнього методу. Насправді ж стан Берти лише погіршувався, і вона тривалий час перебувала в санаторіях, страждаючи від морфінової залежності та галюцинацій. Фройд знав про це, але продовжував використовувати цей випадок як головний доказ ефективності свого підходу. Це піднімає важливе питання професійної чесності: наскільки можна довіряти теорії, побудованій на викривлених фактах?

Що з цього всього взяти?

Я не закликаю повністю викреслити Фройда з історії науки. Його внесок у розуміння несвідомих процесів та розвиток психотерапії як такої є величезним. Проте ми повинні дивитися на нього тверезо, без ідеалізації. Як жінка, яка цінує правду і право на власний голос, я вважаю за необхідне називати речі своїми іменами. Ми маємо визнати, що великі ідеї часто народжувалися в атмосфері контролю, упереджень та іноді — відвертої неправди. Тільки через критичне осмислення минулого ми можемо побудувати чесну та етичну психологію майбутнього.

Література:

• Crews, Frederick. Freud: The Making of an Illusion. Metropolitan Books, 2017. (Книга детально аналізує листування Фройда та розкриває авторитарні риси його характеру і мізогінію).
• Masson, Jeffrey Moussaieff. The Assault on Truth: Freud's Suppression of the Seduction Theory. Farrar, Straus and Giroux, 1984. (Дослідження того, як і чому Фройд відмовився від визнання реальності сексуального насильства над дітьми).