Графік роботи психолога: скільки клієнтів реально витримати на тиждень
Коли я вперше починала працювати з клієнтами, думала, що «повний робочий день» — це обов’язково 30–35 годин прямого спілкування на тиждень. Якщо менше — значить, я недостатньо стараюся або недостатньо успішна. Тоді я тягнула вечірні прийоми до 21:00, їла вечерю в машині по дорозі додому, а в голові крутилася думка: «Треба ще, треба більше». Зараз, озираючись назад, розумію — це був не успіх, а просто виживання на залишках сил.
З часом я почала помічати: те, що робить мене живою і корисною для людей, зовсім не залежить від кількості годин у кабінеті. Навпаки — коли я перевантажена, якість контакту падає, а я сама стаю порожньою оболонкою. Щоб краще зрозуміти, як це відбувається в інших, я зібрала відгуки від 98 колег — психологів, психотерапевтів та консультантів, які працюють у різних умовах: від державних установ до приватної практики.
Скільки годин прямого контакту з клієнтами насправді витримують психологи?
Більшість опитаних — приблизно 70 % — тримаються в межах 10–24 годин на тиждень. Розподіл виглядає так:
- 35 % — 10–14 годин;
- 20 % — 15–19 годин;
- 15 % — 20–24 години.
Це той діапазон, де фахівці найчастіше відчувають себе «в нормі». Але є й ті, хто виходить за ці межі:
- 5 % — 30–34 години;
- менше 3 % — понад 35 годин.
Ці цифри вражають. Коли терапевт веде 35+ клієнтських годин на тиждень — це майже безперервне емоційне навантаження. Тільки одиницям вдається підтримувати такий темп без катастрофічного виснаження.
Скільки часу забирають «невидимі» справи?
Нотатки, листування, маркетинг, навчання, супервізії та адміністративна робота також потребують ресурсу:
- 11 % — лише 1–2 години на тиждень;
- 30 % — 3–4 години;
- 28 % — 5–9 годин;
- 20 % — 10–14 годин;
- 10 % — 15 годин і більше.
Коли кожен п’ятий колега витрачає понад 10 годин на «папірці», стає зрозуміло, чому багато хто відчуває, ніби працює цілодобово, хоча клієнтів у графіку небагато.
Чи вдається працювати тільки в «людські» години?
95 % респондентів намагаються планувати прийоми у будні з 9:00 до 18:00. Проте 48 % все одно змушені працювати у вечірні години, а 15 % виходять на роботу у вихідні. Для когось вечір — це свідомий вибір, а для когось — тиха зрада власних кордонів, яка накопичується у глибоку втому.
Наскільки ми контролюємо свій розклад?
84 % опитаних відповіли, що повністю самі вирішують, коли працювати. Лише 2,5 % взагалі не мають контролю над графіком. Це втішний показник, який свідчить про те, що більшість колег мають можливість (принаймні теоретичну) будувати день під власні потреби.
Наскільки психологи задоволені своїм графіком?
За п’ятибальною шкалою результати наступні:
- 0 % — «зовсім незадоволені»;
- 13 % — «скоріше незадоволені»;
- 22 % — «посередньо»;
- 45 % — «задоволені»;
- 19 % — «дуже задоволені».
Майже 90 % ставлять оцінку «3» і вище. Це означає, що більшість колег знайшли або активно шукають свій баланс.
Що б ми змінили, якби могли?
Найчастіші побажання фахівців:
- Менше годин прямого контакту (50 %);
- Менше адміністративної роботи (22 %);
- Більше клієнтів (25 %).
У відкритих відповідях часто звучав внутрішній конфлікт: страх втратити дохід або звичка з часів інтернатури «брати всіх, хто просить».
Що допомагає тримати себе в ресурсі?
Колеги виділили кілька ключових стратегій самозбереження:
- Не більше 2–3 зустрічей поспіль без перерви;
- Обов’язкові 15–30 хвилин між клієнтами для перемикання уваги;
- Фіксовані робочі блоки (наприклад, робота лише у конкретні дні тижня);
- Розуміння того, що 18–20 годин — це вже повноцінний робочий тиждень з огляду на психологічну ціну кожної години.
Як зазначила одна з колег: «Можна заробляти достатньо на 13–15 зустрічах, якщо не боятися підняти вартість послуг».
Замість висновку
Ідеального графіка не існує. Головне — бути чесною з собою і регулярно запитувати: «Після якої кількості годин я перестаю по-справжньому чути іншого?» Ми маємо повне право переписувати свій розклад стільки разів, скільки цього вимагає наше життя та внутрішній стан.
Рекомендована література
- Крістіна Маслач, «Burnout: The Cost of Caring» — фундаментальна праця про емоційне вигорання у професіях «людина-людина», де аналізуються причини виснаження фахівців допомагаючих професій.
- Брене Браун, «Межі» (Boundaries) — дослідження про те, як встановлення чітких особистих та професійних кордонів допомагає зберігати емпатію та запобігати втомі.