Зворотний зв'язок клієнта психотерапевту: помилки, яких краще уникати

Іноді в роботі психотерапевта трапляється момент, який змушує серце стиснутися. Клієнт дивиться на вас і тихо чи різко каже щось, що звучить як зауваження. Може, це м’яке «мені здалося, що ви мене не зовсім зрозуміли», а може — пряме «це мене роздратувало». І ось ви вже всередині себе шукаєте, куди подітися від цього відчуття. Знайомо? Мені — так. І я знаю, що багато колег проходять через це однаково важко.

Я помічала, що коли ми відчуваємо невпевненість чи втому, то часто кидаємося в одну з двох крайнощів. Хтось відразу бере всю провину на себе: «Ой, вибачте, це я все зіпсувала, наступного разу буде інакше». А хтось навпаки — відбиває м’яч назад: «Це ж ваша тема, над якою ми працюємо, правда?». Обидва варіанти є захисними реакціями, які забирають шанс по-справжньому зрозуміти, що відбувається між вами і людиною навпроти.

Просто слухайте — це вже багато

Перше, що я намагаюся собі нагадувати: спочатку слухати. Повністю. Не перебивати, не квапитися з відповіддю. Бо коли ми поспішаємо вибачитися чи пояснити, клієнт може відчути, що його не дослухали до кінця. А це саме те, через що він, можливо, довго набирався сміливості говорити. Ваша тиша в цей момент — це простір для його почуттів.

Дякуйте — щиро

Коли клієнт нарешті все сказав, я зазвичай починаю з подяки. «Дякую, що ви це озвучили. Знаю, що це непросто». Дати зворотний зв’язок психотерапевту — це ризик для клієнта, акт величезної довіри. Навіть якщо мені всередині здається, що зауваження не зовсім справедливе, я все одно вдячна за сміливість, адже це робить наші стосунки живими.

Будьте цікавими, а не захищеними

Далі — найважливіше: позиція дослідника. Я намагаюся щиро цікавитися досвідом іншого: «Розкажіть детальніше», «Як це для вас звучало?», «Що саме вас зачепило?». Коли питаєш щиро, це відчувається. А коли за питаннями ховається захист чи провина — клієнт може відступити. Я часто прошу конкретних прикладів або пропоную сама: «Пам’ятаю, я тоді запитала вас про це… Це саме той момент, про який ви говорите?». Це допомагає клієнту вчитися точно формулювати свої потреби та болі.

Візьміть свою частину — ту, що справді ваша

Коли картина стає яснішою, я беру відповідальність за те, що справді належить мені. Якщо помилилася — вибачаюся конкретно: «Я зрозуміла, що мої слова вас зачепили, бо нагадали про... Це було нечутливо з мого боку». Іноді ж я не зробила помилки, але мої слова торкнулися болючого місця. Тоді я все одно визнаю вплив: «Бачу, як це вас засмутило, хоча я не мала такого наміру».

Разом шукайте, як іти далі

Після цього ми разом думаємо над змінами. Головне — конкретність, щоб слова не залишилися в повітрі. Я люблю запитати: чи є в цьому щось, що повторюється в житті клієнта поза кабінетом? Можливо, він ніде не наважується сказати про свій біль, або навпаки — всюди відчуває себе непочутим. Ці паралелі (перенос) стають найціннішим матеріалом для терапії.

Якщо зауваження серйозне — не тримайте в собі

Після сесії, якщо зворотний зв’язок був вагомим, я йду на супервізію. Це допомагає перевірити, чи не пропустила я щось важливе через власний контрперенос. А на наступній зустрічі з клієнтом я обов’язково повертаюся до теми: «Як вам наша попередня розмова? Чи відчуваєте ви зміни у нашому контакті?».

Чого точно не варто робити

• Прихована захищеність: «Цікаво, чому ви тільки зараз це сказали...». Це звучить як пасивно-агресивне перекладання провини.
• Поблажливість: Пояснення клієнту його реакцій з висоти «експертності». Це принижує і руйнує альянс.
• Напад чи заперечення: «Цього не було» або «Це ваш шаблон». Навіть при розбіжностях у спогадах краще визнати: «Ми бачимо ситуацію по-різному, і це важливо дослідити».

Це важко, але варте того

Зворотний зв’язок від клієнта — це завжди трохи боляче. Але коли ми проходимо цей момент репарації (відновлення) разом, це стає неоціненним досвідом. Людина вперше відчуває, що її почули й прийняли навіть у гніві. Коли ми не тікаємо, а йдемо назустріч — відбувається справжня терапія.