Чи отруює TikTok наше психічне здоров’я неправдивою інформацією?

Я довго уникала соціальних мереж. Не тому, що я проти них принципово — ні, я просто помітила, як сильно вони впливають на мене саму, і вирішила, що мені так спокійніше. Instagram відкриваю хіба що для перегляду сторіз чи коротких опитувань, Facebook — дуже рідко, виключно месенджер, а TikTok… ну, я досі не маю там акаунту. І знаєте, я почуваюся щасливішою без нескінченного скролінгу. Багато хто каже, що після видалення соцмереж шкодує про втрачений зв'язок, але я такого ще не відчула.

Але я працюю психологом, і останніми роками все частіше чую від клієнтів фрази, які мене спочатку дивували. Люди впевнено говорять про діагнози, про «нарцисів», про «травму», про те, як «правильно» справлятися з тривогою чи депресією. Коли я запитую: «Звідки ви це взяли?», відповідь майже завжди однакова: «Та всі так кажуть», «Це ж усім відомо», а згодом лунає — «Бачила в TikTok».

І я розумію: це не їхня провина. Інформація там летить швидко, вона емоційно заряджена, і її дуже легко прийняти за чисту правду.

Що показують цифри

Є дослідження, які мене по-справжньому стривожили. Компанія PlushCare проаналізувала сотні відео на TikTok, присвячених темі психічного здоров’я, і виявила шокуючі дані: 83,7 % порад там є оманливими. А 14,2 % можуть бути прямо шкідливими для глядача. Якщо розглянути окремо по темах, ситуація ще сумніша:

• 100 % контенту про СДУГ (синдром дефіциту уваги та гіперактивності) містили неточності;
• 94 % відео про біполярний розлад транслювали викривлену інформацію;
• 90 % відео про депресію були недостовірними.

Лише 9 % людей, які роздають ці поради, мають хоч якусь відповідну кваліфікацію. І, що найгірше, тільки 1 % відео містить дисклеймер про те, що автор — не фахівець. Це не просто сухі цифри статистики. Це інформація, яку живі люди беруть за істину і несуть у своє реальне життя, намагаючись лікувати себе самостійно.

Найпоширеніші міфи, які я чую щодня

Коли я попросила людей в Instagram поділитися, які міфи про психічне здоров’я вони найчастіше бачать, відповідей було небагато, але всі вони лягали в кілька великих тематичних блоків.

«Всі навколо — нарциси». Якщо хтось поводиться егоїстично, грубо чи просто не погоджується з тобою — це одразу «нарцис» або «газлайтинг». Я розумію, чому цей ярлик став таким популярним: ми нарешті почали відкрито говорити про токсичні стосунки, про психологічне насильство (аб’юз), про те, як люди з нарцисичними рисами можуть завдавати болю. Це безумовно добре. Але коли слово починають вживати до кожного, з ким просто неприємно спілкуватися, воно втрачає свій первинний сенс. І головне — це відволікає від справжньої проблеми: як екологічно захищати свої кордони, а не просто вішати на людей ярлики діагнозів.

Звичайні емоції стали «діагнозами». Ти сумуєш — отже, це депресія. Хвилюєшся перед важливою подією — значить, у тебе панічні атаки. Пережив складний період — це обов'язково «травма». Звичайний спектр людських почуттів раптом перетворився на патологію. Я думаю, це реакція психіки на те, що довгий час наші емоції знецінювали фразами: «Не плач», «Не переживай», «Візьми себе в руки». Тепер маятник хитнувся в інший бік — і будь-який дискомфорт хочеться назвати чимось серйозним, медичним, щоб його нарешті почули та визнали. Але коли ми називаємо звичайний сум депресією, це може знецінити досвід тих, хто справді має клінічну депресію і фізично не може встати з ліжка.

Неправильне використання термінів. Це моя професійна «біль». Наприклад:

• «Травма-бондінг» — це не коли двоє людей діляться болючими переживаннями і стають ближчими (це емпатія або співпереживання). Це термін, що описує залежний зв’язок жертви з кривдником через цикл насильства.
• «Все в твоєму мисленні» — ні, мислення важливе, але воно не пояснює всього, особливо коли йдеться про біохімічні процеси в мозку.
• «Вакцини викликають аутизм» — небезпечний міф, спростований наукою десятки років тому, але він досі живий у соцмережах.

Чому це так чіпляє

Неправдива інформація зазвичай емоційна, проста і обіцяє швидке рішення складних проблем. Правда ж найчастіше нудна, повна нюансів і звучить приблизно так: «Іноді допомагає, іноді ні, треба розбиратися індивідуально». Алгоритми соціальних мереж налаштовані так, щоб обирати те, що тримає увагу глядача. Тому клікбейт перемагає науковий підхід.

Що я роблю і що можемо робити ми всі

Коли клієнт приносить мені самодіагноз чи «правду з TikTok», я не сперечаюся і не знецінюю його слова. Я питаю: «А як ти думаєш, що буде, якщо це виявиться не зовсім так? Що для тебе важливо в цій ідеї?». Бо за кожним таким самодіагнозом стоїть справжній біль і справжнє бажання зрозуміти себе.

Іноді я м’яко ділюся фактами: «Знаєш, є статистика, що більшість порад про психіку в TikTok неточні. Давай триматимемо це на увазі і перевірятимемо все разом».

І найголовніше — я вірю, що ми, психологи, можемо бути активнішими. Не заміняти консультації контентом, але ділитися достовірною інформацією там, де її бракує. Бо поки точних, спокійних голосів мало — інформаційне поле займає гучна неправда. Я не проти того, що про психічне здоров’я говорять більше. Навпаки — це чудово. Але я хочу, щоб ми говорили правду. Щоб люди не боялися звертатися по фахову допомогу, а не лікувалися порадами з коротких відео. Бо наше психічне здоров’я заслуговує на краще.

Література

• PlushCare. (2022). The Rise of TikTok’s Toxic Mental Health Advice. (Дослідження, що аналізувало 500 відео з тегами #mentalhealthtips та #mentalhealthadvice).