Чи можна рекламувати себе як психолога і при цьому не відчувати себе шахраєм?

Я часто чую від колег-психологів одну й ту саму фразу: «Маркетинг — це якось не моє. Я почуваюся ніяково, коли намагаюся себе "продавати"». І я розумію це відчуття. Воно знайоме мені самій. Коли ми говоримо про свою роботу, то насправді говоримо про себе. Не про абстрактний товар на полиці, а про власну присутність, увагу, емпатію, вміння бути поруч у складні моменти. Це дуже особисте. І дуже вразливе.

Чому так страшно показувати себе?

Уявіть: ви тримаєте в руках телефон і кажете: «Дивись, який він класний, як полегшує життя». Легко, правда? А тепер уявіть, що ви показуєте не телефон, а себе: «Я вмію створювати безпечний простір, слухати без осуду, допомагати людині розібратися в собі». Звучить вже інакше. Немовби ми хвалимося. Немовби ми хизуємося. А насправді ми просто намагаємося сказати правду: «Я маю навички та внутрішній ресурс, щоб бути корисною тобі».

Багато хто з нас соромиться цієї правди. Боїться виглядати зарозумілим. Боїться, що люди побачать не досконалу «картинку експерта», а звичайну людину з власними труднощами, сумнівами та невдачами. І ось тут починається внутрішній конфлікт: з одного боку, ми знаємо, що можемо допомогти, з іншого — страшно заявити про це вголос, бо це означає стати видимою.

Коли ми ховаємося за дипломами та сертифікатами

Дуже часто психологи йдуть у бік «безпечного» — перелічують кваліфікації, кількість років практики, складні назви методик. Це важливо, це чесно. Але коли ми тільки на цьому й зупиняємося, то залишаємося ніби за ширмою. Людина, яка шукає підтримки, хоче відчути не лише «який у тебе великий стаж», а й отримати відповіді на внутрішні питання: «Чи зможу я з тобою бути собою? Чи не засудиш ти мене? Чи зрозумієш ти мій біль?».

Молодші покоління (особливо ті, хто народився після 1990-х) дуже чутливі до фальші. Вони відчувають, коли хтось говорить завченими фразами «з папірця», а коли — від серця. Якщо ми хочемо, щоб до нас приходили саме ті люди, з якими відбудеться справжній терапевтичний альянс, доводиться ризикувати й показувати трохи більше людського.

А якщо я не ідеальна? А якщо в мене є свої «скелети»?

Так, ми не святі. У нас бувають складні періоди, кризи, помилки, власні тривоги. І суспільство чомусь чекає, що психолог повинен бути зразком душевного здоров’я 24/7. Це шкідлива ілюзія. Ми не маємо бути бездоганними. Ми маємо вміти тримати власний «хаос» за дверима кабінету, щоб клієнт міг зайняти весь простір собою.

Коли ми це розуміємо, стає легше. Не потрібно розповідати всю біографію чи сповідатися перед аудиторією. Достатньо кількох щирих речень: «Ця тема мені близька, бо я сама проходила шлях пошуку відповідей», або «Мене дуже зворушує, коли людина нарешті знаходить сили рухатися далі». Це не про нас у центрі уваги. Це про те, що ми — живі люди, які вміють співпереживати, а не просто аналізувати.

Як бути щирою і не перейти межу?

Не треба виливати душу повністю. Маркетинг психолога — це не сповідь і не терапія для самого терапевта. Це запрошення до контакту: «Ось хто я, ось як я працюю, ось що для мене важливо. Якщо тобі це відгукується — пиши, поговоримо».

Можна почати з малого:

• Писати так, як ви говорите в реальному житті — уникайте складного «терапевтичного» жаргону, який створює дистанцію;
• Ділитися, чому саме ця тема вас хвилює — ваша професійна цікавість часто ґрунтується на особистих цінностях;
• Розповідати про своє бачення процесу — описуйте терапію не як «чарівну пігулку», а як уважний, гнучкий та безпечний супровід.

Іноді достатньо одного теплого, живого речення на сайті чи в соцмережах, щоб потенційний клієнт відчув: «З цією людиною, здається, можна бути справжньою».

Маленький крок — і вже легше

Не треба одразу робити революцію у своєму проявленні. Спробуйте додати одну деталь, яка саме вам притаманна: жарт, улюблена метафора, принцип, за яким ви живете. Подивіться, як це відчувається. Якщо страшно — це нормально. Страх означає, що ви дбаєте про те, щоб залишатися етичною та справжньою.

Люди, які до нас приходять, не шукають ідеал. Вони шукають Іншого, який зможе бути поруч — чесно, з повагою, без маски. І коли ми наважуємося показати хоч трохи себе справжньої, ми відкриваємо двері саме для таких зустрічей.