Вигорання психотерапевта — це не про вашу некомпетентність, а про брак ресурсів
Бувають періоди, коли свята замість радості приносять лише відчуття порожнечі чи втоми. Можливо, у особистому житті щось болить — розрив стосунків, втрата, конфлікти з близькими. Або робота виснажує так, що навіть думка про «треба бути вдячним» викликає внутрішній опір. Я пам’ятаю часи, коли сама не могла радіти святам через складні рішення щодо стосунків з батьками. Тоді все навколо кричало: «Будь щасливою, збирайся з родиною, дякуй за все!». А всередині — лише тиша і втома.
Якщо ви зараз у такому стані — це нормально. Не потрібно себе змушувати бути «правильними». Не треба прикидатися, що все гаразд. Дозвольте собі просто бути. Сумувати, втомлюватися, злитися — це теж невід’ємна частина життя.
Чому так багато терапевтів зараз виснажені?
Останнім часом я часто чую від колег одне й те саме: «Мені здається, я більше не можу». Хтось працює на межі вигорання через надмірне навантаження. Хтось у приватній практиці бореться за кожного клієнта, бо ринок змінився, конкуренція зросла, а люди стали обережніше витрачати гроші на терапію. І тоді з’являється підступна думка: «Мабуть, я поганий спеціаліст. Мабуть, я взагалі не для цієї професії».
Але стоп. Це не про вас.
Коли ви працюєте на межі сил, природно, що емоційна ємність зменшується. Ви вже не можете віддавати стільки ж тепла кожному клієнту, як раніше. Це не означає, що ви втратили співчуття чи професійність. Це означає, що ви людина, якій бракує ресурсів. Вигорання — це не ваша особиста поразка, це сигнал, що умови роботи стали нестерпними.
Те саме стосується приватної практики. Якщо клієнтів стало менше — це не завжди про вашу компетентність. Це часто про зовнішні обставини: економічна ситуація, зміни в маркетингу, перенасиченість ринку, проблеми зі страховою медициною (для тих, хто працює за кордоном). Ви можете бути чудовим терапевтом, але система зараз грає проти багатьох з нас. Не дозволяйте зовнішнім труднощам визначати, ким ви є як фахівець.
Ви все ще можете бути цінними, навіть коли вам важко
Іноді, коли робота виснажує, ми починаємо сумніватися: «А чи допомагаю я взагалі своїм клієнтам?». Мовляв, якщо мені самій зараз погано, то як я можу бути корисною іншим. Але це не обов’язково взаємопов’язано. Ви можете почуватися спустошеною і водночас залишатися тією, хто справді допомагає.
Клієнти можуть цінувати вас, навіть якщо не говорять це вголос щосесії. Їхня вдячність не завжди виражається словами — іноді вона просто в тому, що вони продовжують приходити, довіряючи вам свій біль. Ви не зобов’язані бути «ідеальним терапевтом» 24/7. Ви маєте повне право бути живою людиною з власними межами.
Як знайти опору, коли все хитається
Коли життя стає нестабільним, я повертаюся до того, що для мене справді важливе. До цінностей, які ніхто не може відібрати. До того, чому я колись обрала цю професію: бажання допомагати, розуміння людського болю, віра в те, що зміни можливі.
Ці речі живуть всередині, незалежно від зовнішніх обставин. Навіть якщо зараз я не можу повноцінно працювати, навіть якщо практика порожня чи роботодавець виснажує — я все ще та сама людина, яка глибоко цінує співчуття, чесність та зростання.
Спитайте себе:
- Що для вас найважливіше?
- Які якості ви цінуєте в собі як у людині й фахівці?
Повернення до відповідей на ці питання може дати хоч невелику, але стійку внутрішню опору.
І наостанок
Я щиро вдячна вам за те, що ви тут, читаєте ці рядки. Навіть якщо ми ніколи не зустрінемось особисто, я знаю: ви робите важливу справу. Ви тримаєте простір для інших людей у їхньому болю — і це неймовірно цінно. Навіть коли вам самим зараз важко.
Тож дозвольте собі бути. Не змушуйте себе відчувати те, чого немає. Вдячність може прийти пізніше — або не прийти цього року. І це теж нормально. З теплом до вас, від однієї терапевтки до іншої.