Найбільше допомоги потребують ті, хто не вміє її просити
Найчастіше ми простягаємо руку тим, хто кричить. Але найгучніший біль — мовчить.
Є люди, які звикли триматися. Вони сильні, відповідальні, ті, що «справляються». Вони не просять, бо не навчилися. Або тому, що колись їхню потребу в турботі не почули.
Коли людина не може реалізувати потребу у зовнішній підтримці, вона починає накопичувати біль усередині. Те, що не було прийняте іншим, тіло і психіка змушені нести самі.
Цей біль не зникає. Він змінює форму. Стає напругою, втомою, психосоматичними симптомами. Або виходить через руйнацію стосунків — відстороненість, різкість, втечу, мовчазну образу.
Так народжується парадокс: людина найбільше потребує тепла, але виглядає холодною. Найбільше потребує підтримки, але здається самодостатньою.
Допомога потрібна не лише тим, хто простягає руку, а й тим, хто давно навчився ховати її за спиною.
Іноді достатньо уважного погляду, питання без тиску, присутності без вимог. Бо найбільш вразливі — це ті, хто навчився виживати без турботи, але ніколи не перестав її потребувати.
