Залежність, як спосіб пристосування до реальності.
Залежність, або аддикция – від англ. addiction – нав’язлива потреба здійснювати певні дії, незважаючи на несприятливі наслідки для здоров’я, психіки чи соціального становища. Фактично залежності ділять на дві великі групи: хімічні (залежності від психоактивних речовин (ПАР) — психотропних засобів, алкоголю, нікотину) та поведінкові залежності.
З медичної точки зору залежність визнана хронічним захворюванням, а не відсутністю волі або слабкістю характеру. Оскільки при формуванні залежності, змінюється нейротрансмісія – циклічний процес, при якому нейрони отримують і передають інформацію за допомогою групи речовин під назвою «нейромедіатори». Регулярне вживання речовин, що змінюють рівень нейромедіаторів (наприклад, наркотиків, алкоголю), або участь у певних видах діяльності (наприклад, азартні ігри), може призвести до структурних та функціональних змін у мозку. Зловживання речовинами, що впливають на нейромедіатори, може призвести до зниження природного вироблення цих речовин мозком, що змушує людину шукати зовнішні джерела для досягнення відчуття задоволення. Сьогодні існує кілька поглядів на причини формування залежної поведінки, фактори що впливають на це та періоди, коли вона скоріш за все сформується чи буде розвиватись. Я хочу зупинитись на тій, яка на мій погляд, більш глибоко занурюється в цю проблему.
З точки зору психотерапії загалом і гештальт підходу зокрема, залежність - це порушена прив'язаність. Так, саме через порушення в реалізації потреби в прив'язаності у довербальному і ранньому віці (від 1 місяця до 4 років) формуються зачатки залежної поведінки. Як би це дивно не звучало, але саме в цей період нашого життя формується підґрунтя для схильності бути залежним у дорослому віці. Оскільки ранні форми поведінки і реакції на зовнішній світ досить стійкі, так як вони зафіксовані в нейронних сітях і в біохімії головного мозку.
Основу для таких висновків в своєму дослідженні, проведеному ще в 50-х роках ХХ століття, обгрунтував Джон Боулбі, спостерігаючи за великою кількістю дітей в післявоєнному світі. Він встановив, що саме від повноти реалізації інстинктивної потреби в слідуванні за матірю і задоволенні першочергових потреб дитини (бути нагодованим, заспокоєним і чистим) в подальшому впливає на формування типу прив'язаності дитини. Він виділив чотири стадії відносин матері-дитини, успішна і повна реалізації задач на кожній з них в певний період, неодмінно формує здорову форму прив'язаності - взаємозалежність. Але, нажаль, так трапляється геть рідко, якщо взагалі трапляється. Реалізація визначених Боулбі задач у відносинах між матір'ю і дитиною на кожній стадії має неодмінно рухати людину до розвитку здорової психіки. Порушення і невиконання тих чи інших задач призводить до збою на кожній стадії. Тобто саме порушення способу прив'язаності призводить до можливого формування залежності в майбутньому.
Не бачу сенс тут загибллюватись у ці етапи. Очевидне головне, що саме “білі плями” та засвоєнні форми взаємодії із навколишнім світом юного дитячого віку, призводять до ймовірності виникнення залежної поведінки. Так, здається, всі ми родом з дитинства - така собі іронія. Отже, з точки зору гештальт підходу, залежність виникає в місці душевного болю чи страждань. Коли невміння людини розпізнавати власні потреби, відсутність навиків реалізації екологічного задоволення цих потреб, неодмінно викликає страждання. Говорячи простою мовою, якщо ми не усвідомлюємо, що нам наприклад зараз треба підтримка і можливість бути почутим, а свідомість при цьому подаватиме сигнали - виникатиме відчуття душевного болю, досади, суму, легкого розчарування, жалю. Саме нерозуміння джерела таких емоцій або спроба придушити їх, і накопичення напруження в цьому місці викликатиме страждання.
Як же формується залежність? Спочатку у людини накопичується напруга, що виникає через незадоволення прегнантної потреби (тобто потреби, що тут-і-зараз є головною). На перших етапах це може бути легкий сум, потім туга, за ним злість і роздратованість, відчуття приреченості чи безсилля, зрештою гнів. Тобто напруга сягатиме рівня важкої переносимості. Тож людина починає шукати способи, що мають полегшити її страждання. Речовини чи різні поведінкові активності, дії, місця і спілкування, що різко змінюватимуть її відчуття з мінуса на плюс. Миттєве полегшення душевного болю. Зрештою часте використання швидкого полегшення психологічного стану з часом замінює всі інші можливі способи задоволення потреби. Пастка тут полягає в тому, що з'являється оманливе відчуття полегшення і позбавлення від обтяжливих відчуттів, яке при завершенні дії речовини чи довгому відсутності певної дії виникає почуття провини і сорому, пригнічувати яке буде доводитись більшими дозами. Також організм звикатиме, відбуватиметься адаптація і щоб настало полегшення людина з кожним разом потребуватиме більшої дози. Замкнене коло, в якому втрачається доступ до відчуття власних потреб, здатність до різноманіття задоволення ціих потреби, до вибору, знижується здатність до контакту з іншими і з самим собою. Зрештою просто настає стан деградації, людина починає втрачати особистість.
Основними емоціями, що доступні для людини в залежності є провина, сором і страх. Кожна залежна людина (в незалежності від того, до якого типу залежності вона схильна) відчуває провину за власну поведінку перед близькими і рідними, сором, за власну нездатність відмовитись від залежності і формати поведінки в залежному стані, і страх бути покинутим і відторгнутим. Страх зустрітись з реальністю, від якої так хочеться втекти. Людина почувається самотньою, її самооцінка знижується. Ось така сумна картина малюється в середині залежної людини.
Сьогодні в суспільстві залежності є соціально підтримувані (трудоголізм, захопленість спортом чи здоровим способом життя, табакокуріння та ін) і ті, що засуджуються (алкоголізм, наркоманія, секти та ін.). Але все це лише спосіб знизити напругу навколо такої форми поведінки. Адже природа у будь-якої залежності однакова. Трудоголізм, алкоголізм, ігроманія, залежність від спорту чи здорового способу життя, наркоманія та інше - всі ці залежності мають одне коріння.
