Маніпуляціі у вихованні
Коли хто каже “Мене так виховали”, то це означає “Мене так надресирували”. Бувають винятки, але вони лише підтверджують правило. Бо людині, яку дійсно виховали, як правило, не має ані потреби, ані бажання говорити про своє становлення - їй і так є чим цікавим у цьому житті зайнятися.
А між вихованням і дресируванням різниця є. Дресирування - це коли формують уміння й навички через умовні рефлекси: через винагороду чи покарання. Тобто, маніпуляцію. Коли підопічного сприймають як об’єкт, над яким потрібно проявити свою волю, ну і ставляться до нього як до об’єкта. Її самість, її “Я” не бачать, хібо що прояви враховують - задля кращого дресирування. Тут всі зміни йдуть ззовні.
Дитиною легко маніпулювати. Бо це істота дуже розумна, вона швидко вчиться. Їй вкрай потрібне прийняття, і заради нього вона буде згодна підлаштуватися під будь-які умови - навіть психопатичні й садистичні. Три інструменти тиску на людину - страх, провина й сором - діють найнадійніше, і дорослі, аби, зробити цю малу істоту зручну для себе, вдало їх застосовують. Дитині дуже хочеться миттєвих задоволень та/або послаблення цього тиску, тому опановуватиме будь-які складні операції. На виході маємо людину, яка чогось бажає, але зупиняє себе страхом, і цього не усвідомлює. Бо, щоб вижити, мусила ці складні процеси зі свідомості витіснити.
Виховання - це коли в першу чергу в дитині її самість, її “Я” бачать. І до нього ставляться - з любов’ю та повагою. Отже, допомагають їй стати дорослою людиною - щоб вона могла орієнтуватися в цьому світі, взаємодіяти з ним, вступати й підтримувати стосунки, цінувати красу, розрізняти добро і зло та робити свій вибір. І для того не тиснуть на неї, не маніпулюють, а вступають з нею в союз й емоційно підтримують: десь утішають, десь підбадьорюють, десь радіють за неїі т.д. В деяких випадках примушують, в деяких - відмовляють. В будь-якому разі допомагають змінам відбуватися зсередини.
Так, це набагато складніше, аніж маніпулювання. Бо вимагає власного напруження, стійкості, терпіння. А це можливе лише завдяки любові й здатності жертвувати - своїми силами й часом. Набагто ж простіше гаркнути й покарати чи відкупитися дорогим подарунком. На виході маємо людину, яка добре усвідомлює, що їй потрібно й того вміє досягати. Яка регулюється цікавістю й любов’ю, яка отримує задоволення від того, що цьому світу щось дає - в тому числі готова виховувати інших, а не дресирувати.
Часто ззовні дресирування й виховання можуть виглядати схоже - наприклад, коли старший сердиться на молодшого. Але саме ставлення визначає все. В першому випадку не приймається весь молодший, в другому - лише даний його вибір.
Що найдошкульнішого - людина, яку дресирували, сама себе намагається дресирувати. Тобто, вона ввібрала до себе об’єкте ставлення, тому до себе ставиться як до об’єкту. Свідома частина особистості насилує неусвідомлену самість, що спричиняє власні біль і злість, і цьому пеклі людина пробує існувати, несучи страждання іншим.
Зміна відбувається, коли ця свідома частина нарешті помічає й визнає частину чутливу, власне, самість. І починає ставитися до неї, як до суб’єкта - поважає її та любить.
Це дуже непросто, бо в таких випадках на цей час вона вже дивиться на все оціночно й вимогливо. А самість їй видається, як щось забите, лякливе, чмошне - що викликає сором, засудження, неприйняття. Людина ставиться до неї, як звикла - гаркнути, силою примусити. Ну як із таким ото-во вступати в союз? Тобто, знову дресирувати.
Звісно: “ото-то вот” тому й забите, лякливе й чмошне, що до нього весь час гаркали й застосовували насилля. Яким інакше воно могло вирости? Може, час починати її нарешті виховувати?
Психотерапія в цьому контексті - це спосіб перейти від самодресирування до самовиховання. Бо людина може свою самість нарешті помітити - чого вона сама не помічає, помічає психотерапевт. І приділяє цій чутливій частині увагу - її вже неможливо обійти.
Окрім того, психотерапевт допомагає цю самість прийняти - власним прийняттям: що клієнт засуджує й соромить, психотерапевт радо вітає, бо це живе й справжнє. І ще він допомагає напрацювати стійкість і терпіння - до емоційних спалахів, інертності, зневіри й т.д.. Він допомагає знайти те ставлення, що в тому чи іншому випадку потребує чутлива сторона.
І він в жодному разі не стає вихователем, а лише допомагає клієнту навчитися самому виховувати себе. Якщо батьки не змогли, і якщо вже відбулося розщеплення, то хоч зараз одна частина може попіклуватися про іншу й таким чином
