Притча про бігуна
Одна людина все життя бігла.
Бігла швидко, не озираючись, не зупиняючись ні на мить.
За успіхом, за сенсом, за «треба», за «ще трохи».
Іноді їй здавалося, що хтось біжить позаду.
Кроки були легкі, майже нечутні.
Вона пришвидшувалась.
Та одного дня сили скінчилися.
Людина зупинилася — і її наздогнала худа, анорексична жінка
з порожніми очима й тихим голосом.
— Хто ти? — запитала людина.
— Я твоя втома, — відповіла жінка. —
Я давно бігла за тобою, але ти мене не чула.
Я прийшла не зруйнувати, а попередити.
За мною біжить депресія. Вона важча. Вона мовчазніша.
І якщо ти не зупинишся зараз — вона тебе пережене.
Людина опустилася на землю.
Вперше не бігла.
Вперше слухала.
І втома сіла поруч. Не як ворог.
Як знак.
Висновок:
чуй голос своєї втоми.
Бо втома приходить, щоб урятувати,
а депресія — коли її не почули
