Чому ідеальні люди часто дратують, а ті, хто іноді лажають, — притягують

Ви, напевно, помічали: є людина, яка робить усе на 100 із 100. Кар’єра летить угору, зовнішність ідеальна, жарти завжди влучні, відповіді розумні. І замість того, щоб її обожнювати, ми тихо (або не дуже) починаємо її недолюблювати. А потім ця ж людина на важливій презентації випадково проливає каву на сорочку — і раптом усі видихають з полегшенням: «О, нормальна людина!» І симпатія зростає в рази.

Це не випадковість. Це працює класичний психологічний феномен, який називається pratfall effect — ефект дрібної невдачі, або ефект «падіння на дупу».

Як усе почалося: кава, магнітофон і 1966 рік

У 1966 році Елліот Аронсон (той самий, що пізніше написав один із найкращих підручників соціальної психології) разом із колегами Беном Віллерманом і Джоанною Флойд провів простий, але геніальний експеримент.

Студентам дали прослухати аудіозаписи «інтелектуальної вікторини». На записі одна й та сама людина блискуче відповідала на складні питання (правильних відповідей — 92 %). У половини слухачів запис закінчувався ідеально. А в іншої половини наприкінці чути було гучний звук — людина перекидала на себе каву, ніяково вибачалася і лаялася.

Результат шокував навіть самих дослідників:

• Людину, яка була ідеальною і без кавового інциденту, студенти оцінювали дуже високо за компетентність, але симпатії до неї було середньо.
• А от людину, яка блискуче виступила + пролила каву, оцінили значно привабливішою і симпатичнішою.

Тобто дрібна, абсолютно людська помилка зробила високостатусну людину ближчою і милішою.

Чому це працює? Три головні причини

Ми боїмося ідеальності. Коли хтось здається бездоганним, у нас спрацьовує тиха тривога: «А я поруч із ним виглядаю повним лузером». Це загроза самооцінці. А коли ця «бездоганна» людина раптом лажає по-дрібному — загроза зникає. Ми видихаємо: «О, він теж може облажатися. Я не найгірший».

Помилка робить людину «такою, як я». Ми підсвідомо шукаємо схожість. Коли ідеальний герой раптом виявляється здатним пролити каву, переплутати слова чи забути текст — він стає ближчим. Психологічна дистанція зменшується, а з нею зростає довіра і теплота.

Контраст робить компетентність ще яскравішою. Помилка на тлі високої компетентності працює як рамка для діаманта. Коли ти знаєш, що людина реально крута, але при цьому може випадково ляпнути дурницю — це додає їй людяності, не віднімаючи поваги.

Але є важливий нюанс

Ефект працює тільки для тих, хто вже сприймається як компетентний.

Якщо людина середнячок або нижче середнього — та ж сама пролита кава тільки підтвердить думку: «Ну от, я ж казав, що він незграба». Тобто дрібна помилка підсилює симпатію лише на високому тлі.

Це підтвердили десятки наступних досліджень. Наприклад, у 1970-х повторили експеримент із політиками: кандидата, який випадково розбив дорогу вазу під час інтерв’ю, почали підтримувати більше — але знову ж таки, тільки якщо до того він виглядав сильним лідером.

Де це видно в житті

• Блогери, які показують «закулісся» і свої фейли, збирають більше лояльності, ніж ті, хто постить тільки ідеальні фото.
• Начальник, який на корпоративі випадково співає фальшиво «Калинку», раптом стає «своїм».
• Знаменитості, які в інтерв’ю сміються над власними дитячими фото з брекетами й дурними зачісками, отримують більше любові.
• Навіть у знайомствах: коли на першому побаченні ти проливаєш вино чи плутаєш ім’я офіціанта — це часто працює краще, ніж ідеальна поведінка (знову ж — якщо ти вже сподобався як особистість).

Коли ефект НЕ спрацьовує

• Якщо помилка серйозна (зрада, брехня, насильство).
• Якщо людина сприймається як некомпетентна спочатку.
• Якщо помилка повторюється постійно — тоді це вже не «милий pratfall», а ознака професійної непридатності.

Підсумок, але не нудний

Ми любимо людей не за досконалість. Ми любимо їх за те, що вони, попри всю свою крутість, іноді падають на дупу — і встають, сміються й ідуть далі. Саме ця дрібна тріщина в броні ідеальності робить їх живими. І саме тому іноді найкраще, що ти можеш зробити, щоб сподобатися, — це дозволити собі бути трохи неідеальним.

Тільки не переборщи. Одна пролита кава — це чарівно. Десять — вже клініка.

Читати оригінал 1966 року досі прикольніше за багато сучасних статей. Аронсон писав так, ніби розповідає друзям за пивом — рідкісний випадок у науці. Тож наступного разу, коли випадково лажанеш перед кимось важливим — не панікуй. Можливо, це саме той момент, коли ти станеш для цієї людини по-справжньому близьким.

Література

• Aronson, E., Willerman, B., & Floyd, J. (1966). The effect of a pratfall on increasing interpersonal attractiveness. Psychonomic Science, 4(6), 227-228.
  (Оригінальне дослідження, яке описує експеримент із вікториною та розлитою кавою, що підтверджує: компетентні люди стають привабливішими після дрібної помилки).