Екзистенційні опори в осінньо-військовому пейзажі

Осінь завжди була часом глибокого споглядання. Згасання світла, опадання листя, підготовка природи до «великої паузи» зими — це метафори, що нагадують нам про циклічність, втрату та неминучість завершення. Це сезон меланхолії, яка в нормі вчить нас прийняттю.

Але цього року ця меланхолія має інший, гостріший присмак. Війна не просто посилила сезонну тугу — вона створила екзистенційний вакуум. Наші звичні джерела сенсу — стабільність, безпека, можливість планувати — були зруйновані жорстокою, ірраціональною силою.

Як психотерапевт, я бачу, що найглибший біль моїх клієнтів — це не лише страх, а й ниюче запитання: «Заради чого це все? Який сенс у цьому безглузді?»

Саме тут, на перетині осіннього занепаду та воєнної травми, вступає в дію екзистенційна психотерапія. Вона не пропонує ілюзій, а закликає до мужності — свідомо творити сенс у відповідь на тотальне безглуздя.

Війна — це абсурд у чистому вигляді, прояв крайнього нігілізму, де людське життя і цінності знецінюються. Вона кидає виклик нашим базовим переконанням про справедливість, порядок і людяність.

Цей зовнішній нігілізм швидко інтерналізується, породжуючи в психіці такі стани:

• Апатія та параліч — відчуття марності будь-яких зусиль, адже «завтра все одно може бути знищено».
• Відчуття тимчасовості — неможливість планувати життя далі ніж на день, постійне «відкладення» себе.
• Втрата автентичності — життя перетворюється на існування, людина перестає бути автором власного буття.

Екзистенційне завдання полягає не в запереченні безглуздя, а в тому, щоб витримати його погляд і знайти простір для відповіді.

Віктор Франкл, який пережив жахи концтаборів, стверджував:

«Людина, яка знає, навіщо жити, витримає майже будь-яке як».

Сенс можна знайти трьома шляхами — кожен із них особливо актуальний сьогодні:

1. Сенс Творчості — Що я даю?

Це сенс у діях, праці, волонтерстві, підтримці інших. Під час війни це може бути: донати, приготування обідів для ЗСУ, допомога внутрішньо переміщеним, розбирання завалів.

Коли ви робите щось для Іншого — ви виходите за межі власного болю і створюєте цінність.

Практика: «Проекція Спадщини»

Сядьте в тиші й уявіть розмову з собою через 5, 10, 20 років — коли війна вже закінчилася, і Україна відновлюється.

• Яке свідчення про свої дії у 2024–2025 роках ви хотіли б дати собі майбутньому?
• Які вчинки та цінності, втілені сьогодні, ви вважаєте найважливішим внеском у це майбутнє?

Мета: трансформувати біль у відповідальність і мотивацію, знаходячи сенс у боротьбі за цінності, які переживуть нас.

2. Сенс Переживання — Що я беру?

Це сенс у зустрічі зі світом, у прийнятті його краси — навіть прихованої. В осінньо-військовому пейзажі це може бути: свідоме помічання краси листя, вдячність за гарячий чай, обійми з дитиною.

Кожен акт цінування мирного моменту — це внутрішній опір силам руйнування.

Практика: «Перемога Малого Сенсу»

Щовечора записуйте три моменти, які мали для вас цінність або принесли відчуття реальності. Це може бути смачна кава, щира розмова, якісно виконана робота.

Мета: припинити відкладати життя «на потім» і усвідомити, що сенс твориться тут і зараз.

3. Сенс Ставлення — Як я реагую?

Це найглибший рівень. Ми не можемо змінити факт війни, але ми абсолютно вільні у виборі свого ставлення до неї. Це свобода, яку неможливо відібрати.

Сенс — у тому, щоб не дозволити війні перетворити нас на озлоблених, бездушних істот. Це вибір гідності, милосердя, людяності — навіть тоді, коли світ навколо втратив її.

Практика: «Моральний Календар»

Уявіть, що сьогодні ви «здаєте звіт» перед собою. Оцініть день не за досягненнями, а за якістю свого ставлення до викликів.

• Чи проявили ви гідність у відповідь на страх?
• Чи вибрали співчуття замість роздратування?
• Чи зберегли внутрішній стрижень, коли зовнішні обставини намагалися його зламати?

Мета: усвідомити, що вибір — як реагувати — завжди залишається за вами. Це ваша невід’ємна внутрішня свобода.

У цей осінньо-військовий час ми зіткнулися з найбільшими екзистенційними викликами. Наш найпотужніший акт опору — не лише фізична боротьба, а й внутрішня робота: щоденне творення сенсу.

Кожен акт милосердя, кожна свідома дія, кожне цінування тихого моменту — це рішучий удар по нігілізму війни.

Ми не можемо уникнути страждання. Але ми можемо обрати, як його нести.

У цьому виборі — у нашій незламній Волі до Сенсу — і полягає наша екзистенційна перемога над зовнішнім безглуздям.