Замкнуте коло: Чому ми знову і знову повертаємось до старих сценаріїв

Під час терапії, так буває, що одна тема піднімається декілька разів, і дуже часто це тема відносин з мамою, - і це іноді цікаво, іноді бентежить, іноді дратує, типу «скільки вже можна з цією мамою працювати?»

Чому так відбувається? Тому що кожна дія, кожен випадок має не один а декілька наслідків, і до розуміння і прийняття деяких наслідків людина не завжди готова, і для готовності треба певний час.

Наведу фантазійний приклад. Мама пообіцяла дитині : «зробиш цю справу, а я тобі куплю іграшку». І дитина, бажаючи іграшку, робить цю справу охайно, натхненно, вмотивовано, уявляє, як бавиться з іграшкою, розповідає про це друзям. І ось, коли дитина все зробила, чекає на покупку, мама каже: «не куплю, бо грошей немає, ти ж маєш це розуміти». Що відбувається з дитиною – вона пригнічена і засмучена.

А тепер давайте трішки глибше подивимось на ситуацію і на можливі наслідки:

• Дитина повірила мамі, мама не стримала обіцянку, – дитина перестає мамі довіряти;
• Якщо не можна довіряти мамі, – то як можна хоч комусь довіряти;
• Мама обманула, папа не захистив – як можна чекати на захист від когось;
• Дитина мріяла, мрія не здійснилась – навіщо тоді чогось хотіти;
• Дитина виконала справу, їй за це була обіцяна іграшка, але обіцянка не виконана – тоді можна працювати безкоштовно і взагалі навіщо щось робити – все одно нічого не отримаєш;
• Мама каже, що дитина має розуміти ситуацію – тоді дитина має різко подорослішати і починати більше думати про когось а не про себе і свої потреби;
• Дитина відчуває себе не такою, бо не розуміє маму;
• Дитина відчуває біль, жаль, злість, розчарування, але немає з ким ці стани прожити – тому дитина стає без емоційною та скритною, замкненою в собі;
• Дитина уникає довготривалих планів та проектів – бо є досвід, що в довготривалих справах маємо негативний результат.

І ось уже доросла людина не може радіти досягненням.

Не довіряє обіцянкам.

Не дозволяє собі хотіти.

Працює до виснаження — і все одно відчуває, що недостатньо.

Це — замкнуте коло старих сценаріїв.

І вихід із нього не у «зрозуміти головою», а у прожити, побачити, відчути по-новому.

Саме в терапії ми маємо можливість повертатися до таких історій — не для того, щоб «застрягти в минулому», а щоб нарешті вийти з нього.

Якщо відчуваєш, що ходиш по колу — це не кінець.

Це місце, де історія чекає, щоб ти написав її інакше.