Простий тест із дзеркалом, що розкриває роботу психіки

Напевно, кожен з нас колись вдивлявся у дзеркало. Але чи пробували ви робити це в напівтемряві? Просто сісти, запалити свічку або увімкнути тьмяну лампу і дивитися собі в очі. Не 10 секунд, а 10 хвилин.

Якщо пробували, ви знаєте, що відбувається. Якщо ні — приготуйтеся до відкриття. Те, що дивиться на вас у відповідь, може змінитися. І це не містика, не вигадка і не втома. Це ваш власний мозок показує вам, як він працює.

Коли мозок починає «малювати»

У напівтемряві очі отримують дуже мало чіткої інформації. Мозок, який звик безперервно обробляти світ, потрапляє у скрутне становище. Він ненавидить порожнечу. Його робота — пояснювати. І якщо даних ззовні недостатньо, він починає брати їх... зсередини.

Це явище має наукові назви — «Ефект Трокслера» (коли статичні об'єкти на периферії зникають) та, в нашому випадку, «ілюзія дивного обличчя в дзеркалі».

Простіше кажучи, мозок «домальовує» реальність. Щоб заповнити прогалини, він бере шаблони облич, які бачив колись, ваші поточні емоції, ваші приховані страхи і змішує їх з тим, що ледь бачить.

Очі стають глибшими. Шкіра сіріє. Риси обличчя «пливуть». І ось, з відображення на вас дивиться хтось... інший.

Це не божевілля, це — творчість

Важливо розуміти: це не галюцинація в медичному сенсі. Ви не «зламалися». Ваш мозок просто увійшов у режим творчості, намагаючись впоратися з невизначеністю.

Італійський психолог Джованні Капуто дослідив це у 2010 році. Він попросив людей 10 хвилин дивитися в дзеркало при тьмяному світлі. Майже всі учасники побачили щось дивне.

• Хтось бачив, як деформується власне обличчя (48%).
• Хтось — обличчя незнайомця або одного з батьків (28%).
• А дехто — навіть фантастичних або монструозних істот (18%).

Чому? Капуто пояснює, що наш мозок має потужні «внутрішні моделі» того, як виглядає обличчя. Коли зовнішній сигнал слабкий, ці внутрішні моделі виходять на перший план і буквально проєктуються на відображення.

Звідки беруться монстри?

А якщо ви побачили щось страшне? Це не означає, що ви «поганий» чи «психічно хворий». Це часто означає лише те, що ваша нервова система швидко реагує на невизначеність. Вона бере образи з глибин пам'яті, з підсвідомості.

А почуття, що «це вже не я», яке науковці називають дисоціацією, — це нормальна захисна реакція на втрату стабільності. Мозок ніби каже: «Я не можу ідентифікувати це зображення як "тебе", тому тимчасово розриваю зв'язок». Це те ж саме відчуття, що й «зависнути», дивлячись на вогонь чи хмари.

Чи можна цим щось діагностувати?

Ні. Це поширений міф. Цей експеримент не є тестом на шизофренію чи будь-який інший розлад. Він лише блискуче демонструє гнучкість і креативність нашої психіки. Він показує, що те, що ми бачимо, — це завжди інтерпретація, а не точна копія світу.

Мозок — не камера. Він митець.

Цей простий трюк з дзеркалом — це дивовижний спосіб зазирнути «під капот» власної свідомості. Він доводить дві речі:

1. Мозок ненавидить вакуум і завжди намагається пояснити незрозуміле.
2. Ми всі трохи «домальовуємо» реальність кожної секунди, просто зазвичай цього не помічаємо, бо світла достатньо.

Якщо наважитеся спробувати самі, пам’ятайте: вам знадобиться 10 хвилин тиші, напівтемрява і готовність зустрітися... не стільки з монстром, скільки з дивовижною роботою власного розуму. Те, що ви побачите, — це не істина в дзеркалі. Це істина про те, як ви бачите.

Література:

• Caputo, G. B. (2010). Strange-face-in-the-mirror illusion. Perception, 39(7), 1007–1008.
  (Англійською. Оригінальне дослідження італійського психолога Джованні Капуто, яке описує експеримент, умови його проведення та результати. Саме тут наведені відсоткові дані про те, що бачили учасники — деформації, незнайомі обличчя чи монстрів).
• Максименко С. Д. (Ред.). (2006). Загальна психологія: Підручник. Вінниця: Нова Книга.
  (Українською. Фундаментальний український підручник. Розділи, присвячені сприйманню та відчуттям, пояснюють базові принципи того, як мозок обробляє сенсорну інформацію, формує образи та чому виникають ілюзії, коли вхідних даних недостатньо — що є теоретичною базою для розуміння «ефекту дивного обличчя»).