Людина, що пливе в порожнечі: чи знаєш ти себе без тіла?
Уявіть: ви раптом опиняєтеся дорослим, без жодного спогаду про дитинство чи вчорашній день. Ви не бачите нічого — очі закриті. Не чуєте — навколо тиша. Руки й ноги розведені так, що ви не торкаєтеся навіть власного тіла. Ви просто плаваєте в абсолютній порожнечі.
Питання: чи усвідомлюєте ви, що існуєте?
Цей експеримент придумав перський філософ Ібн Сіна (в Європі його звали Авіценна) ще в XI столітті. Він називав це "людиною, що пливе" (floating man). І відповідь, за Ібн Сіною, — так, ви б знали, що ви є. Але не завдяки тілу, зору чи дотику. А завдяки чомусь іншому.
Сьогодні ми подивимося на це не з філософської, а з психологічної сторони. І виявиться, що цей древній експеримент пояснює, як працює наше "я" — навіть коли мозок відключений від світу.
Що насправді відчуває "плаваюча людина"?
Ібн Сіна казав: ви б не відчували ніяких зовнішніх сигналів. Але все одно знали б: "Я є".
Сучасна психологія це підтверджує — і навіть вимірює.
1. Самоусвідомлення ≠ тіло
У 1998 році психологи Блейкмор, Волперт і Фріс (Blakemore, Wolpert, Frith) досліджували, як мозок розрізняє "моє" і "не моє". Вони виявили: навіть коли ви не рухаєтеся і не торкаєтеся нічого, мозок постійно моделює ваше тіло всередині. Це називається внутрішня модель тіла (body ownership).
Але в "плаваючої людини" цієї моделі немає. Тіло "вимкнене".
І що тоді?
Дослідження з деперсоналізацією показують: коли люди втрачають відчуття тіла (наприклад, при панічних атаках чи під дією психоделіків), вони все одно знають, що існують. Просто це "я" стає абстрактним, безтілесним.
“Я був ніби хмарою думок, але знав — це мої думки” — типовий опис людини в стані деперсоналізації.
Це і є те, що мав на увазі Ібн Сіна: самоусвідомлення існує окремо від тіла.
Дослідження, які це доводять
Експеримент із "гумовою рукою" (Botvinick & Cohen, 1998)
Людям показували гумову руку, а свою ховали. Синхронно торкалися і до гумової, і до справжньої. За 10–15 секунд мозок переставав розрізняти — і людина відчувала, що гумова рука — це її.
Висновок: відчуття "мого тіла" — це ілюзія, яку мозок створює з даних сенсорів. Якщо сенсорів немає — ілюзія зникає. Але "я" залишається.
Дослідження сну та коми
Люди, які прокидаються після коми, часто кажуть:
"Я не пам’ятаю нічого, але знав, що я — це я".
Це називається мінімальне самоусвідомлення (minimal self). Воно не залежить від спогадів, мови чи рухів. Воно первинне.
А що з психології ми можемо взяти для себе?
Цей експеримент — не просто філософська гра. Він пояснює:
Чому ми боїмося "втратити себе"?
Бо думаємо, що "я" = тіло + спогади + соціальні ролі.
А насправді — ні.
Коли ти в стресі, депресії чи тривозі, ти можеш втратити відчуття тіла (деперсоналізація). І думаєш: "Я зникаю". Але експеримент Ібн Сіни каже: ні, ти тут. Просто в іншій формі.
Практика: як відчути "плаваючу людину" самому?
Це схоже на медитацію "хто я?" (з дзен чи адвайта-веданти):
- Сядь. Закрий очі.
- Спробуй не думати про тіло. Не рухайся. Не слухай звуки.
- Запитай: "Хто відчуває тишу?"
- Не шукай відповідь словами. Просто спостерігай.
Багато хто після 5–10 хвилин каже:
"Було відчуття, ніби я — простір, в якому все відбувається".
Це і є той самий "душа-свідомість", про яку писав Ібн Сіна. Тільки психологія називає це метасвідомістю (meta-awareness).
Висновок: ти — не твоє тіло. Ти — той, хто його відчуває.
"Плаваюча людина" — це не фантазія. Це модель мінімального "я", яку підтверджує і філософія, і психологія, і нейронаука.
Ти можеш втратити зір, слух, пам’ять, навіть тіло — але усвідомлення "я є" залишиться.
Тож наступного разу, коли відчуєш: "Я не я", згадай про людину, що пливе в порожнечі.
Вона знає: ти тут. Завжди.
Джерела:
- Botvinick, M., & Cohen, J. (1998). Rubber hands ‘feel’ touch that eyes see. Nature.
- Blakemore, S. J., Wolpert, D. M., & Frith, C. D. (1998). Central cancellation of self-produced tickle sensation. Nature Neuroscience.
- Ібн Сіна. Книга вказівок і зауважень (Al-Isharat wa al-Tanbihat).
Спостереження автора:
сучасні практики усвідомленості (mindfulness) часто призводять до схожих станів — і це не магія, а робота мозку в "режимі дефолтної мережі" (DMN), коли зовнішні стимули мінімальні.