Чи живе наша свідомість поза мозком? Експеримент з Отто, Інгою та музеєм

Уяви: ви з другом хочете сходити в музей сучасного мистецтва. Друг згадує адресу сам — з голови. А ти дістаєш телефон, відкриваєш нотатки й читаєш: «53-тя вулиця». Ви обидва знаєте, куди йти. Але чи однаково ви знаєте?

Цей простий сценарій — не вигадка, а філософський експеримент, який змушує переглянути, де саме закінчується наш розум. Його придумали філософ Енді Кларк і Девід Чалмерс у статті 1998 року «The Extended Mind» (опублікована в журналі Analysis). Вони показали, що пам’ять і мислення можуть «витікати» за межі черепа — і це не фантастика, а реальність, яку підтверджує сучасна когнітивна психологія.

Отто, Інга і блокнот, який заміняє мозок

Отто має хворобу Альцгеймера. Він не може покластися на біологічну пам’ять, тому завжди носить блокнот. Там записано: «МоМА — на 53-й вулиці». Він відкриває блокнот, читає — і йде.

Інга здорова. Вона просто згадує адресу. Ніяких записів.

Обидва доходять до музею. Обидва вірять, що музей там. Питання: чи можна сказати, що блокнот Отто — це частина його розуму? Чи тільки мозок Інги має право називатися «носієм вірувань»?

Кларк і Чалмерс кажуть: так, блокнот — це розширення розуму Отто. Він виконує ту саму функцію, що й пам’ять Інги: надійний, завжди доступний, постійно використовується. Якщо ми визнаємо, що Інга вірить у розташування музею ще до того, як згадає, то чому б не сказати те саме про Отто?

Психологічне пояснення: чому це важливо

У когнітивній психології є поняття розподіленого пізнання (distributed cognition). Воно говорить: ми не думаємо самі по собі. Ми думаємо разом із речами.

Ти рахуєш у голові? Ок.

А якщо множиш 47 × 23? Більшість дістає телефон або папір.

Це не «обман». Це зовнішнє мислення.

Дослідження показують: люди, які активно використовують зовнішні носії (телефони, блокноти, карти), краще справляються із завданнями на пам’ять і планування. Наприклад:

• У 2011 році дослідники з Університету Каліфорнії (Sparrow et al., Science) виявили: коли люди знають, що інформація збережена в комп’ютері, вони гірше її запам’ятовують, але краще пам’ятають, де її знайти. Це називають ефектом Google.

Тобто ми не втрачаємо пам’ять — ми її делегуємо.

А якщо блокнот вкрадуть?

Критики кажуть: «Блокнот можна вкрасти, змінити, втратити. А мозок — ні».

Але Чалмерс відповідає: мозок теж вразливий. Ти можеш:

• випити і забути,
• отримати травму,
• постаріти й когнітивно деградувати.

Різниця не в надійності, а в локалізації. Ми просто звикли вважати мозок «святинею свідомості». Але з точки зору функції — блокнот Отто працює так само.

Що це означає для тебе?

Твій телефон — це частина тебе. Твоя пам’ять про дні народження, паролі, плани — не в голові. Вона в хмарі. І це нормально.

Люди з деменцією не «втрачають розум». Вони можуть компенсувати втрати за допомогою технологій. Є додатки, які нагадують приймати ліки, розпізнають обличчя, ведуть за руку додому.

Майбутнє — гібридне. Вже тестують нейроінтерфейси (наприклад, Neuralink), які з’єднують мозок із хмарою. Скоро різниця між «всередині» і «зовні» зникне зовсім.

Цікавий факт з психології

У 2015 році в журналі Consciousness and Cognition опублікували дослідження (Risko & Dunn): людей просили запам’ятати список. Їм дали вибір: запам’ятовувати в голові чи записати. Виявилося, що рішення «записати» (тобто здійснити когнітивне вивантаження) залежало не лише від складності завдання, але й від впевненості людини у власній пам’яті. Тобто ми використовуємо зовнішні інструменти, спираючись на нашу метакогнітивну оцінку своїх сил.

Висновок

Отто і Інга доходять до музею однаково. Але один несе пам’ять у голові, інший — у кишені.

І якщо ми визнаємо, що Інга знає, то мусимо визнати: Otto теж знає. Просто його розум — ширший за череп.

Тож наступного разу, коли ти дістанеш телефон, щоб згадати, куди йти, — не соромся.

Ти не «погано пам’ятаєш».

Ти просто розумний по-новому.

Джерела:

• Clark, A., & Chalmers, D. (1998). The Extended Mind. Analysis, 58(1), 7–19.
  (Анотація: Класична стаття, що ввела поняття «розширеного розуму». Автори стверджують, що когнітивні процеси можуть виходити за межі мозку і тіла, а зовнішні об'єкти, як-от блокнот, можуть функціонально бути частиною пам'яті та переконань людини, як у випадку з Отто, хворим на Альцгеймера.)
• Sparrow, B., Liu, J., & Wegner, D. M. (2011). Google Effects on Memory: Cognitive Consequences of Having Information at Our Fingertips. Science, 333(6043), 776–778.
  (Анотація: Це дослідження демонструє «ефект Google». Результати показують, що коли люди очікують, що матимуть доступ до інформації в майбутньому (наприклад, в комп'ютері), вони гірше запам'ятовують саму інформацію, але краще пам'ятають, де її можна знайти. Інтернет діє як зовнішня «транзактивна пам'ять».)