Чому психологія ще не знайшла свого Ейнштейна?

Психологія — це наука, яка намагається розгадати таємниці людської поведінки, емоцій і мислення. Вона захоплює, адже стосується кожного з нас. Але якщо порівняти її з іншими науками, наприклад, із фізикою, здається, що психології бракує тієї однієї великої теорії, яка б усе пояснила, як це зробила теорія відносності Альберта Ейнштейна. Чому так? Давай розберемося, чому психологія ще не досягла такого рівня прориву, і чи потрібен їй свій "Ейнштейн".

Чому теорія відносності — це унікальний випадок?

Спочатку варто зрозуміти, що зробило теорію відносності Ейнштейна такою особливою. У 1915 році Ейнштейн запропонував модель, яка пояснила, як гравітація впливає на простір і час. Ця теорія не лише об’єднала попередні знання, а й дала точні передбачення, які можна було перевірити експериментально — наприклад, відхилення світла зір під час затемнення Сонця. Її сила в універсальності: вона працює для зірок, планет і навіть чорних дір, незалежно від контексту.

Психологія ж оперує з людським досвідом, який залежить від культури, особистих переживань, біології та безлічі інших факторів. Через цю складність створити одну теорію, яка б усе пояснила, надзвичайно важко. Людина — не планета, що рухається за чіткими законами. Наші думки й поведінка залежать від занадто багатьох змінних.

Психологія: наука без "великої теорії"

Психологія має багато теорій, які пояснюють окремі аспекти людської поведінки. Наприклад:

• Теорія когнітивного дисонансу Леона Фестінгера (1957) пояснює, чому ми відчуваємо дискомфорт, коли наші дії суперечать нашим переконанням, і як ми намагаємося це виправити. Наприклад, людина, яка курить, але знає, що це шкідливо, може переконувати себе, що "одна сигарета не зашкодить". Дослідження Фестінгера показали, що люди змінюють свої думки або поведінку, щоб зменшити цей внутрішній конфлікт. Це підтверджено експериментами, де учасники, наприклад, змінювали свої оцінки завдань, якщо отримували за них несподівано низьку винагороду (Festinger & Carlsmith, 1959).
• Теорія прихильності Джона Боулбі описує, як ранні стосунки з батьками впливають на наше емоційне життя в дорослому віці. Дослідження Мері Ейнсворт (1970) за допомогою експерименту "Незнайомої ситуації" показали, як діти реагують на відсутність матері, що дало основу для класифікації типів прихильності: безпечної, тривожної чи уникальної.
• Біхевіоризм Джона Вотсона та Б.Ф. Скіннера зосереджується на тому, як поведінка формується через винагороди та покарання. Скіннерівські експерименти з щурами, які вчилися натискати на важіль заради їжі, заклали основи для розуміння навчання через підкріплення.

Ці теорії потужні, але вони не універсальні. Кожна з них пояснює лише частину людської поведінки. Наприклад, когнітивний дисонанс не допоможе зрозуміти, чому людина обирає певного партнера, а теорія прихильності не пояснить, як ми приймаємо економічні рішення.

Чому психології складно знайти "велику теорію"?

• Складність об’єкта дослідження. Людина — це не лише біологічна система, а й продукт культури, середовища та індивідуального досвіду. Наприклад, те, що мотивує людину в Японії, може не працювати в Бразилії через культурні відмінності. Дослідження Деніела Канемана та Амоса Тверскі (1979) про теорію перспектив показали, що люди приймають рішення, базуючись на суб’єктивному сприйнятті ризиків, а не на об’єктивних фактах. Це ускладнює створення універсальних моделей.
• Важкість експериментів. У фізиці можна ізолювати змінні, наприклад, виміряти рух планети без впливу інших факторів. У психології це майже неможливо. Наприклад, коли досліджують депресію, важко відокремити вплив генетики, стресу чи соціального середовища. Дослідження Роберта Сапольскі про стрес у приматів показують, як соціальна ієрархія впливає на рівень кортизолу, але ці дані складно перенести на людей без урахування інших факторів.
• Швидка зміна контексту. Сучасні технології, як-от соціальні мережі, змінюють нашу поведінку швидше, ніж психологія встигає створювати нові теорії. Наприклад, дослідження 2020 року в журналі Nature (Orben & Przybylski) показали, що вплив соцмереж на психічне здоров’я підлітків залежить від того, як саме вони їх використовують, а не лише від часу, проведеного онлайн.

Чи потрібна психології своя "теорія відносності"?

Можливо, психології не потрібна одна велика теорія. Замість цього вона розвивається через інтеграцію різних підходів. Наприклад, сучасна нейропсихологія поєднує біологію, когнітивні науки та навіть штучний інтелект, щоб краще зрозуміти мозок. Дослідження, як-от роботи Антоніо Дамасіо, показують, що емоції та раціональні рішення тісно пов’язані через префронтальну кору мозку. Це дозволяє краще пояснити, чому ми робимо "ірраціональні" вчинки.

Цікавий факт: у 2002 році Деніел Канеман отримав Нобелівську премію з економіки за свої психологічні дослідження, що показує, наскільки психологія може впливати на інші науки. Але навіть його теорія перспектив не претендує на універсальність.

Що замість "Ейнштейна"?

Замість однієї великої теорії психологія пропонує мозаїку знань. Кожна теорія — як пазл, що допомагає зрозуміти частину людської природи. Наприклад, якщо ти коли-небудь відчував, що твої дії суперечать твоїм переконанням, теорія когнітивного дисонансу може пояснити, чому це так дратує. А якщо ти помічав, що твої стосунки з людьми повторюють певні шаблони, теорія прихильності може дати відповідь.

Можливо, сила психології саме в її різноманітті. Вона не дає простих відповідей, як рівняння E=mc², але дозволяє нам краще зрозуміти себе і тих, хто поруч. І хто знає — можливо, хтось уже працює над новою теорією, яка об’єднає все це воєдино.

Джерела

• Festinger, L., & Carlsmith, J. M. (1959). Cognitive consequences of forced compliance. Journal of Abnormal and Social Psychology, 58(2), 203–210. (Анотація: Класичне дослідження, що демонструє когнітивний дисонанс. Учасники, які отримали малу винагороду ($1) за брехню про те, що нудне завдання було цікавим, згодом оцінили завдання як більш приємне, ніж ті, хто отримав велику винагороду ($20), оскільки їм потрібно було внутрішньо виправдати свою брехню.)
• Ainsworth, M. D. S., & Bell, S. M. (1970). Attachment, exploration, and separation: Illustrated by the behavior of one-year-olds in a strange situation. Child Development, 41(1), 49–67. (Анотація: Ця фундаментальна праця представляє експериментальну процедуру "Незнайома ситуація" для оцінки типів прихильності між дитиною та матір'ю. Дослідження виділило ключові моделі поведінки, що лягли в основу класифікації безпечного, уникаючого та тривожного типів прихильності.)
• Kahneman, D., & Tversky, A. (1979). Prospect theory: An analysis of decision under risk. Econometrica, 47(2), 263–291. (Анотація: Ця видатна стаття представляє "теорію перспектив", яка описує, як люди приймають рішення в умовах ризику. На відміну від класичної теорії корисності, вона показує, що люди оцінюють потенційні втрати та виграші відносно точки відліку, а не кінцевого результату, і що втрати відчуваються сильніше, ніж еквівалентні виграші.)
• Orben, A., & Przybylski, A. K. (2020). The association between adolescent well-being and digital technology use. Nature Human Behaviour, 4(2), 173–182. (Анотація: Дослідження аналізує масштабні дані, показуючи, що зв'язок між використанням цифрових технологій (включаючи соцмережі) та добробутом підлітків є складним, залежить від контексту та, загалом, є досить незначним. Робота кидає виклик поширеним уявленням про виключно негативний вплив екранного часу.)