Провина вцілілого

З початком великої війни близько шести мільйонів українців стали біженцями.

Люди вимушені були виїхати з рідних будинків у чужі країни, де їм незнайома мова й культура, де немає друзів та рідних.

Люди нині почали прирівнювати біженців до мігрантів – та ці поняття не варто плутати. Біженці – це ті, хто раптово бігли від чогось страшного – трагедії, травми, війни. Мігрант – це та людина, котра внутрішньо для себе ухвавалила рішення, що вона хоче жити в іншій країні й тягнеться до нового.

"Треба захищатись та нагадувати собі і людям, що ти не на курорті. Людина постає перед безліччю викликів, від незнання на який трамвай сісти, до пошуків гарного лікаря."

Людина постійно знаходиться за кордоном у напруженні й звідси виникає гамма негативних емоцій, з якими дуже важко впоратись. Зменшити градус можуть допомогти такі само українці, що отримують схожий досвід, підтримка місцевих жителів й їхнє розуміння, некваплення процесів.

Досвід внутрішньо переселених осіб і біженців – різний, як і переживання. Людина, яка виїхала з дому на захід України залишається в рідному мовному середовищі та культурі. Люди, які виїхали за кордон, втрапляють з головою у нову мову, культуру, закони і правила. Обидві категорії переживають сильний стрес.

Натомість мігрант завчасно планував переїзд і тому був готовим до всього нового: у нього не виникає ні відчуття провини, ні паніки у чужій країні.

Возвеличення провини

Зараз популярною стало відчуття провини. Про неї пишуть ті, хто щойно виїхав за кордон, волонтери, внутрішньо переміщені особи, культурні діячі.

Біженці потрапляють у пастку, коли провина стає нав’язаною їм ззовні. Тобто до цього відчуття підштовхують знайомі й соціальні мережі, але насправді людина може відчувати зовсім інші почуття. Наприклад, сум, скорботу, злість, розгубленість... Просто найбільш зрозумілим відчуттям стає саме провина про яку весь час торочать.

«Забороняють собі бути щасливими»: як українці переживають синдром уцілілого

"А де всі решта емоцій, які ми також відчуваємо? Ми провину підняли дуже високо, а сум, злість, розпач знецінили. Може, насправді ми боїмося щось інше відчувати, злитися, сумувати?! Треба зрозуміти, що я ще відчуваю, і що ховаю за тою провиною. Прийняти ці почуття й їх не боятись"

Якщо ж людина відчуває безпомічність або провину, то її можна приглушити написавши список того, що робиш аби допомогти "своїм". Або що можеш зробити, щоб допомогти та дотримуватись написаного.

"Якщо вам здається, що ви робите небагато, ретельно напишіть список проробленого. Наприклад, це може бути участь у мітингу на підтримку України, допомога іншим біженцям, донат на ЗСУ, популяризація української мови».

Людина, яка перебуває за кордоном, може відчути себе причетною до загальної великої справи, за допомогою волонтерства чи підтримки інших українців біженців.

"На відстані є схильність уявляти ситуацію страшнішою, ніж вона може бути. Звідси і виростає провина, що я щось роблю недостатньо. Однак під час воєнного стану, щоб ти не зробив – цього все одно буде недостатньо, аби війна закінчилась"

Що таке синдром вцілілого

Це відчуття провини через те, що людині вдалося вижити у складній ситуації, яку не змогли пережити решта. Часто провину відчувають люди, яких хтось врятував ціною власного життя. Дехто картає себе думками, що міг би врятувати товаришів, аби постарався трішки більше.

Зациклюючись на обговоренні драматичних життєвих історії, люди підвищують загальну напругу. «Вони один одного ніби "заряджають" оцими синдромами. В їхньому оточенні люди такі ж, як і вони, із якими вони все це проговорюють. Люди постійно про це говорять. І рівень цих синдромів набагато вищий, ніж, наприклад, у людей, які залишилися в Україні і намагалися продовжувати своє життя»,

Які бувають симптоми

Тяжкість симптомів залежить від загального психічного стану людини та ситуації, яку доводиться переживати. У тяжкій формі синдром вцілілого важко відрізнити від посттравматичного стресового розладу. До основних симптомів належать:

• порушення сну;
• головні болі;
• нудота і біль у животі;
• травматичні спогади;
• перепади настрою;
• безпорадність;
• напади гніву;
• суїцидальні думки.

«Люди із цим синдромом досить часто забороняють собі різні речі, які приносять їм задоволення. Забороняють собі бути щасливими і жити сьогодні, ніби обмежують себе. Наприклад, обмежують у солоденькому, у ранковій каві, у прогулянках, у спілкуванні. Вони забороняють собі навіть родинні свята, адже і так відчувають провину. А в такий розважальний час взагалі сприймають, ніби зраджують»,

Як позбутися провини

Medical News Today радить спробувати кілька стратегій самодопомоги:

1. Варто робити щось позитивне для себе або для інших. Наприклад, можна стати волонтером, допомогти сусідам, людям поважного віку. Часом допомога ближньому у виконанні простих речей може допомогти зменшити відчуття провини.
2. Важливо дозволити собі пережити негативні емоції: слід дати собі час щоб оплакати загиблих та прийняти ситуацію.
3. Прощення себе — важлива навичка, яка дозволить відновити позитивний світогляд і рухатися вперед.
4. Переведення уваги від себе на зовнішні чинники дозволить припинити самонакручування та зменшити почуття провини.
5. Слід пам’ятати, що страх, смуток, горе і почуття провини — це поширені почуття під час війни. Це нормальна реакція людини на трагічні події. Також нормально почуватися щасливим якщо вдалося вижити після чергового обстрілу, навіть якщо не всім це вдалося. Це природня реакція людини на удачу. Не варто себе за це картати.

Люди, у яких з’явилися суїцидальні думки, повинні негайно звернутися по фахову допомогу.

Психотерапевт говорить із потерпілим досліджуючи автоматичні негативні думки пацієнта, які провокують відчуття провини.

Відстежування нереалістичних негативних думок і заміна їх більш реалістичними може допомогти побороти самозвинувачення та полегшити відчуття провини. Помічними можуть бути й інші форми психотерапії включно із прописаними психічними препаратами.

потрібно нагадувати собі, що саме зараз важливо, на кого можна розраховувати і яка ваша головна мета. А ще мріяти — це теж корисно.

Побутова рутина і щоденні маленькі справи теж допоможуть повернути у життя стабільність та зменшити тривогу.

Але найкорисніше — допомагати іншим. Це зменшує почуття провини.

«Я вважаю, що не буває маленької допомоги. Якщо у людини є ресурс, аби бути волонтером або якось інакше допомагати, потрібно це робити»,

У стані психічного розладу люди частіше подумки перебувають або в минулому, або в майбутньому, але не в реальному часі, пояснюють психологи. І радять у таких випадках не відкладати постійно на потім, а жити тут і зараз.

«Навіть Франкл (Віктор Франкл, психолог, який пережив концтабір — ред.) говорив про те, що виживали ті, хто не чекав, коли закінчиться концтабір, а жили тут і зараз. Розуміли, що вони сьогодні можуть для себе зробити. Тобто тут також можна скористатися порадою Франкла. Не починати займатися спортом, коли все закінчиться, а сьогодні. Сьогодні зробити те, що зробить тебе щасливим»,

Діти та підлітки

дітям краще казати правду доступними словами та не спотворювати реальності.

«Діти прекрасно зчитують почуття, емоційний стан. Бачать, що це не гра, що мама напружена, у тривозі. Потрібно пояснення, що відбувається. Чому війна, чому ми поїхали, чому йдемо до бомбосховища. Що одні солдати нас захищають, а інші солдати стріляють, аби їх вбити. Ми не боїмось слова "вбити" та поняття»

Для дітей та підлітків синдром уцілілого неактуальний. Дитина ще формується і дивиться на світ з егоцентричної позиції. Усі страхи вона сприймає на свій рахунок.

дитині важливо пояснити: вона не винна в тому, що відбувається. І не є першочерговою ціллю для чужих солдатів, але може постраждати випадково, тож треба перейти в безпечне місце.

Дитина до певного віку завжди орієнтується на поведінку батьків і так само реагує на стресові ситуації. Якщо дорослі замикаються в собі і нічого не пояснюють, це негативно вплине на психіку. У кризовий момент головне пояснити дитині, що у будь-якому разі все нормалізується і вона не втратить те, що для неї важливо.

Для підлітків, наприклад, це друзі, спілкування з якими може перериватися через вимушений переїзд.

«Це може бути прекрасне, мирне місце, гарна школа, але там немає друзів. І це може жахливо впливати на підлітків. Тому якщо є необхідність поїхати, важливо задуматися, чи можливі періодичні повернення. Якщо тут залишилися друзі, а так у багатьох буває, можна казати: «Ми раз у 1-3 місяці точно будемо вертатись. Тиждень ти будеш спілкуватися з друзями». Це важлива стабільна зачіпка, що допоможе нормально перечекати цей період», — пояснює Чуднявцев.

За прогнозами психологів, українські підлітки легше переживуть війну з емоційної точки зору, ніж діти Другої світової війни. Усе завдяки сучасним технологіям та психологічним методикам.

«Дуже великі шанси у дітей вирости без негативних психологічних наслідків, або з мінімальними, що не будуть сильно впливати на їхнє життя. Але я не кажу про випадки, де була втрата батьків. Це травма, яку неможливо ігнорувати, треба буде цим займатися. Проте якщо в дитини не відбулося такої втрати і навіть якщо з будинком щось сталось, але батьки живі й поруч, то більшість дітей нормально вийдуть із цього періоду»