Знецінити те, що є, і страждати за тим, чого немає.
Колись у мене був кавалер, від якого в усіх подруг скреготали зуби від заздрощів. Машина, власний бізнес, зовнішність, затійник і майстер на всі руки (і не тільки). Він запалював, але не грів. А ще переодично пропадав кудись.
А потім був хлопець простіший. Без машини, без пафосу, але з ніжністю. З ним я відчувала спокій і турботу. Але мозок усе одно верещав: «Де вогонь? Де шалена пристрасть?».
Красивий і «вау» ї*бе мозок, але ж скільки емоцій. Теплий і справжній - нуднувато, не воно.
І психіка починає грати у знайому гру: знецінювати те, що є, і страждати за тим, чого немає.
Зараз у нас усе прискорилося.
Ми підсіли на швидкий дофамін, як на наркотик.
Нам мало усмішки - потрібна ейфорія.
Мало кави на заправці - подавай вино на даху Рима.
Мало обіймів - давай 300 повідомлень на хвилину й три букети на день.
Хотіти краще для себе нормально.
Але коли «краще» стає єдиним варіантом, ми прирікаємо себе на хронічне «мало».
Я якось спитала в ChatGPT: «Як встигати більше?»
Він відповів: «А не забагато ти вже робиш?»
Я не повірила машині, але все ж виписала списоком те, що зробила за тиждень і офігела, скільки всього вміщується в моє життя.
Причин для щастя, виявляється, теж чимало:
- Усмішка коханого.
- Дитина тихо посиділа, поки ти працювала.
- Кава на заправці. (А значить у тебе є машина й гроші на каву. Ну, блін, це вже дофіга).
Психіка іноді хитрує: вона думає, що краще страждати за тим, чого немає, ніж радіти тому, що є. Бо те, що є, страшно визнати як цінне. Бо якщо визнаєш, тоді і втратити буде боляче.
Найсумніше, що справжню ціну завжди розумієш, коли вже втратив. І тоді хочеться вдарити себе по лобі: «Ну блін, а що мені заважало радіти цьому вчасно?
Зрештою виходить дурня: уникаємо страждання через страждання.
Антидот простий: цінувати процес, а не чекати «вау»-результату.
Маленькі радощі - це не «дрібниці».
Це те, що вже поруч: усмішка, кава, тиша на 10 хвилин. І саме вони підсвічують добре, яке вже є. А потім його завжди можна трохи підкрутити, зробити особливішим, додати щіпку «ще краще». Це зовсім інша стратегія, ніж страждати за тим, чого немає.
І так, цей хлопець без машини, який «не запалював», навчив мене більшого, ніж той красень.
Що задоволення, це не шоу, це не винос мізків на пустому місці, а тепло, яке доступне зараз. Це те, що всередині, коли світло вимкнули.
Бо немає нічого більш сексуального, ніж емоційно доступний чоловік.
