Я не встигаю жити
«Я не встигаю жити життя», «життя проходить повз», «всі живуть а я топчусь на одному місці» - часті фрази, які я чую на своїх консультаціях.
І знаєте, наче в цьому є сенс, бо навіть Симоненко писав:
«…і жити спішити треба, гляди не проспи».
Один з моїх улюблених віршів, доречі який вселив у мене віру, що жити потрібно встигнути. Але зараз я думаю, а може він помиляється?
У сучасному світі, де новини летять зі швидкістю світла, інформаційний шум голосніший за внутрішній голос, а кожен інфлюнсер каже «спіши! Тільки зараз! Не проґав!», а успішний успіх диктує правила, мені хочеться закричати СТООООП. Зупинись, подихай, роззирнись.
Ти так поспішаєш, що втрачаєш найголовніше: тут і тепер.
Сенс не в тому щоб все встигнути, а в тому щоб серед мільйонів варіантів навчитись обрати свій, той який ти хочеш, той який надихає, той що обраний тобою. Насолодись сонцем, вітром, ранковою росою, насолодись чашкою кави без бігу, ПРОЖИВИ ЦЕЙ МОМЕНТ. Дай собі цю розкіш: не дивитись чужі життя, не бути вічно зручною для свого керівника, не бути споживачем інформаційного сміття, не бути рабою успішного успіху, не тривожитись про майбутнє яке не настане. Твоє життя відбувається ВЖЕ.
Тож проживай його, а не пробігай.
