Парадокс тихого щастя: Чим цінніший скарб, тим менше про нього говорять
Гортаючи стрічку соціальних мереж, легко потрапити в пастку ідеалізованого світу. Світу, де кожен сніданок — витвір мистецтва, кожна відпустка — рай на землі, а кожні стосунки — безхмарна ідилія. Ми бачимо глянсовий фасад чужого життя і мимоволі порівнюємо його зі своєю, часто не такою яскравою, буденністю. Та чи варто вірити цьому нескінченному святу? Чи не є ця блискуча картинка лише ретельно збудованою ілюзією?
Аналогія затишної кав'ярні
Уявіть на хвилинку. Ви випадково знаходите маленьку, нікому не відому кав'ярню. Їжа там неймовірна і за доступною ціною, атмосфера затишна, майже інтимна, а привітний власник завжди пригощає вас фірмовим десертом. Це місце стає вашим особистим скарбом, вашим прихистком від міської метушні.
А тепер дайте відповідь чесно: ви розповісте про цю кав'ярню всьому світові? Опублікуєте допис із геолокацією та захопленими відгуками? Навряд чи. Бо глибоко всередині ви розумієте: щойно про це місце дізнаються всі, його магія зникне. Доведеться бронювати столик за тиждень, стояти в черзі, а та сама інтимна атмосфера розчиниться в галасі натовпу.
Правда в тому, що по-справжньому цінні речі ми інстинктивно оберігаємо. Ми не виставляємо їх на загальний огляд, бо боїмося, що масовість їх знецінить або зіпсує. Справжнє щастя, глибокі почуття, моменти істинного задоволення — все це ми схильні тримати ближче до серця, а не транслювати на весь світ.
Два обличчя ідеального допису
Тож коли ми бачимо в мережі допис про щось надзвичайно прекрасне, варто замислитись. За цією публікацією, як правило, стоять два ймовірні сценарії.
Перший — це не вся правда. Нам показують ретельно відібраний, найкращий момент із довгого відрізка часу, який, можливо, був переважно посереднім або навіть поганим. Це та сама усмішка на фото з відпустки, за кадром якої залишилися скандал через затримку рейсу, поганий готель і сонячний опік. Це красивий кадр, вирваний з контексту реальності.
Другий сценарій — це насправді не їхнє. Хлопець, що позує біля розкішного Lamborghini, міг просто зайти на парковку дорогого ресторану. Дівчина, що знімає сторіз із шикарного готельного номера, могла орендувати його на одну ніч, аби створити контент на місяць уперед. Це демонстрація чужої власності, спроба видати бажане за дійсне, створити образ успіху, якого насправді немає. Це не володіння, а лише короткострокова оренда ілюзії.
Парадокс звички: коли розкіш стає буденністю
Є ще один важливий аспект. Люди, які справді мають щось цінне на постійній основі, звикають до цього. Це стає для них нормою, а не подією, яку варто висвітлювати.
Чи публікує людина, яка регулярно літає першим класом по роботі, фотографії свого крісла й келиха шампанського? Зазвичай, ні. Для неї це рутина, така сама, як для когось іншого — поїздка в метро. Перші кілька разів це може викликати захват, але з часом новизна стирається. Психологи називають це «гедоністичною адаптацією». Чим більше щось стає частиною твого життя, тим менше в тебе потреби наголошувати на цьому.
Показовість часто є ознакою новачка, того, для кого певний досвід є винятковим і незвичним. Ті, хто живуть цим, не відчувають потреби доводити щось іншим. Їхня впевненість не потребує зовнішнього підтвердження у вигляді лайків та коментарів.
Тому наступного разу, коли стрічка новин покаже вам чергове бездоганне життя, згадайте про тиху кав'ярню. Можливо, найцінніші скарби нашого життя не ті, що ми виставляємо напоказ, а ті, що ми дбайливо ховаємо від чужих очей. Можливо, справжнє багатство — чи то емоційне, чи матеріальне — любить тишу.
Література:
- Goffman, Erving. The Presentation of Self in Everyday Life. (Anchor Books, 1959).
(Класична праця з соціології, що розглядає соціальну взаємодію як театральну виставу. Гофман вводить поняття «фасаду» (front stage) та «залаштунків» (back stage). Соціальні мережі є ідеальним прикладом «фасаду», де люди ретельно контролюють враження про себе, створюючи ідеалізований образ, який не завжди відповідає їхньому реальному життю «за лаштунками». Вся книга є підтвердженням ідеї про вибіркове самопредставлення). - Кляпець, О. Я. Соціально-психологічні чинники інтернет-залежності: Монографія. (Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2014).
(Українська дослідниця аналізує вплив інтернет-середовища на особистість. У монографії розглядаються мотиви поведінки в мережі, зокрема потреба в соціальному схваленні та самопрезентації. Робота підтверджує тезу про те, що демонстрація успіху та щастя в соціальних мережах часто є спробою компенсації невпевненості та отримання зовнішнього підтвердження власної значущості, що перегукується з ідеєю про публікацію фото з орендованими речами). - Lyubomirsky, Sonja. The How of Happiness: A Scientific Approach to Getting the Life You Want. (Penguin Books, 2008).
(У цій книзі детально розглядається концепція «гедоністичної адаптації». Любомирські пояснює, чому люди швидко звикають до позитивних змін у житті (наприклад, до зростання доходів, купівлі розкішних речей). Цим підтверджується теза статті про те, що регулярні польоти першим класом або інші атрибути розкоші з часом стають буденністю і перестають викликати сильні емоції, а отже, і бажання ділитися цим зникає).