Чому для повного зцілення необхідно пройти крізь емоційний біль?

Існує одна терапевтична фраза, яка на перший погляд може здатися парадоксальною: «Щоб вилікуватися, потрібно відчути». У світі, де ми постійно шукаємо комфорту та способів уникнути страждань, ця ідея звучить майже як виклик. Проте саме в ній криється глибока правда про природу людського зцілення, особливо коли йдеться про залежності та глибоко сховані емоційні рани.

Вперше я зіткнувся з цим принципом, працюючи з людьми, що боролися з наркоманією. Алкоголь та наркотики — це, по суті, найефективніші анестетики для душі. Вони дають змогу не відчувати. Страх, сором, самотність, образа — увесь цей спектр болючих переживань можна тимчасово вимкнути. І проблема не в тому, що це не працює. Проблема в тому, що це працює надто добре.

Емоційне замороження: коли час зупиняється

Вживання психоактивних речовин ніби ставить емоційний розвиток людини на паузу. Уявіть собі, що внутрішній світ особистості заморожується в певний момент часу. Хронологічно й біологічно людина продовжує дорослішати — їй може виповнитися 40, 50 або й 60 років. Але її емоційна зрілість назавжди застрягає на рівні того віку, коли вона почала активно вживати. Це може бути вік дванадцятирічного підлітка, який вперше зіткнувся з жорстокістю світу, або вісімнадцятирічного юнака, що не зміг впоратися з першим серйозним розчаруванням.

Кожен, хто мав близькі стосунки з залежною людиною, може підтвердити цей феномен. Ви спілкуєтеся з дорослою людиною, але її реакції, образи, спалахи гніву чи нездатність впоратися з фрустрацією нагадують поведінку дитини. Емоційно вона залишилася там, у минулому, в тій точці, де біль став настільки нестерпним, що єдиним виходом здалося перестати відчувати взагалі.

Відлига: неминуча буря почуттів

Що ж відбувається, коли людина приймає рішення відмовитися від своєї «анестезії»? Настає період відлиги. Усі ті емоції, які роками чи десятиліттями пригнічувалися та ігнорувалися, не зникли. Вони були просто сховані, заморожені десь глибоко під порогом свідомості. І тепер, коли хімічний бар'єр зникає, вони починають виходити на поверхню.

Для людини в реабілітації цей період може бути справжнім пеклом. Вона раптом починає переживати надзвичайно інтенсивні, неконтрольовані емоційні сплески. Це може бути раптовий напад туги, незрозумілої люті або глибокого сорому. І найдивніше те, що ці почуття часто не пов'язані з тим, що відбувається тут і зараз. Це відлуння давніх подій — образи зі шкільного двору, зради давнього друга, відчуття покинутості в дитинстві.

Оскільки ці емоції не відповідають теперішньому моменту, людина почувається так, ніби божеволіє. Вона опиняється на емоційних американських гірках, не розуміючи, звідки приходять ці удари. В такі моменти я кажу людям, що те, що вони переживають — це досвід виходу емоцій з тіла. Хоча це може здаватися не зовсім науковим, у цьому образі є глибока психологічна правда. Ви відчуваєте емоцію, коли вона залишає вас. І лише коли ви перестаєте її відчувати, ви розумієте, що вона справді зникла.

Сплатити борг: чому немає іншого шляху

Цей болісний процес насправді є найважливішим етапом одужання. Це досвід проживання тих давно заморожених почуттів. Можна уявити це як емоційний борг, який накопичувався роками. І немає іншого способу його сплатити, окрім як прожити кожну емоцію, яка вимагає уваги.

З кожним почуттям, яке ви дозволяєте собі відчути, ви зменшуєте цей борг. Кожна пролита сльоза, кожен напад гніву, який ви усвідомили й відпустили, кожен момент сорому, який ви пережили, не тікаючи від нього, — все це кроки до зцілення. Іншого шляху просто не існує. Неможливо домовитися зі своїм минулим, обдурити його чи зробити вигляд, що його не було.

Цей принцип стосується не лише залежностей. Кожен із нас має свої «заморожені» почуття, свої способи уникнення болю — чи то трудоголізм, чи то безкінечний перегляд серіалів, чи то занурення у віртуальний світ. Але рано чи пізно життя змушує нас зіткнутися з тим, що ми так старанно ховали. І тоді доведеться згадати: щоб вилікуватися, потрібно відчути.

Література:

• Габор Мате, «У царстві голодних привидів. Близькі контакти із залежністю» (Gabor Maté, "In the Realm of Hungry Ghosts: Close Encounters with Addiction").
  У цій книзі доктор Мате детально досліджує зв'язок між залежністю, травмою та емоційним болем. Він стверджує, що залежність — це не свідомий вибір, а спроба самолікування глибоких душевних ран, що прямо підтверджує тезу статті про уникнення почуттів як корінь проблеми.
• Бессел ван дер Колк, «Тіло веде лік: Мозок, розум і тіло в лікуванні травми» (Bessel van der Kolk, "The Body Keeps the Score: Brain, Mind, and Body in the Healing of Trauma").
  Ця фундаментальна праця пояснює, як травматичні переживання (які часто лежать в основі залежностей) буквально «застрягають» у тілі та нервовій системі. Автор наводить наукові докази того, що для зцілення необхідно працювати не лише з розумом, а й з тілесними та емоційними відчуттями, що підтверджує ідею про «вихід емоцій з тіла» та необхідність їхнього проживання.