Психологічні аспекти неосмисленого дітьми досвіду смерті близької людини
Стаття | Смерть близької людини
Ось деякі ключові ознаки поведінки неосмисленності смерті:
- Очікування повернення померлого: дитина може вірити, що померла близька людина знову повернеться, навіть якщо їй пояснили, що смерть є незворотною. Це може бути виражено в запитаннях зразку: «Коли він / вона повернеться?», або в ідеях про те, що померла особа може повернутися знову;
- Магічне мислення: діти можуть його використовувати, вважаючи, що їхні думки або поведінка могли спричинити смерть або повернення померлого; можуть вірити, що якщо вони що-небудь достойного зроблять або скажуть, то померла особа повернеться;
- Плутанина з іншими станами (сон, відсутність): дитина може сприймати смерть як тимчасову відсутність або як сон. Наприклад, вона може вважати, що померла людина просто заснула або поїхала далеко і колись повернеться;
- Невміння відрізнити смерть від інших змін: для дітей, особливо до 6-ти років, смерть може бути сприйнята як щось подібне до змін у житті, наприклад, переїзд або зміна місця проживання, коли особа просто «переїхала» і врешті повернеться;
- Переживання смерті через фантазії та уявні світи: можуть вигадувати історії чи фантазії, де померла людина знову оживає або існує в іншій формі. Це може бути спробою впоратися з болем або заперечити реальність смерті;
- Використання ігор та ритуалів для повернення померлого: можуть створювати ритуали чи ігри, де вони «повертають» померлу людину, чи то через молитви, чи через інші дії, вірячи, що це може допомогти змінити ситуацію;
- Заперечення або відсутність емоційної реакції: якщо дитина не осмислює смерть як незворотний процес, вона може не проявляти відповідних емоцій або ж демонструвати поведінку, яка свідчить про заперечення факту смерті: «Це не сталося», або «Він/вона повернеться»;
- Уявлення про те, що смерть можна запобігти: можуть думати, що смерть - це результат чогось, що вони могли б змінити, наприклад, що вони могли б врятувати людину або змінити ситуацію, якби діяли інакше;
- Психологічне відторгнення або ігнорування смерті: деякі діти можуть відмовлятися визнавати смерть або її наслідки, часто пробуючи не звертати на це уваги, або відмовлятися обговорювати померлого;
- Тривале очікування повернення у ритуалах: діти можуть створювати ідеї про повернення через конкретні дії чи ритуали. Наприклад, ставити квіти на могилу, чекати біля місця поховання в надії, що померлий повернеться;
- Запитання та коментарі про смерть, що свідчать про відсутність розуміння незворотності: «Чому людина не може просто встати?» або «Чому він/вона не може повернутися?». Такі запитання свідчать про те, що дитина ще не усвідомила смерть як кінцевий процес.
- Переміщення себе в інший етап життя або розмови про події, як ніби смерть не сталася: дитина може говорити про померлу людину так, ніби вона все ще живе, або ж намагатися згадувати з нею події, яких не може бути через смерть цієї особи;
- Нерозуміння фізіологічних змін в організмі: дитина може не розуміти, що смерть є результатом фізіологічних змін в організмі, таких як зупинка серця чи припинення функцій органів. Вона може вважати, що людина «заснула», «просто не рухається» або «поїхала».
Важливою частиною осмислення смерті є робота з психотерапевтом або психологом. Психотерапевт може допомогти дитині оцінити власні почуття щодо смерті та втрати, виразити свої емоції через творчі методи (малювання, рольові ігри, розповідання історій). Тут головне – підтримати дитину в процесі адаптації до нових реалій після втрати, допомагаючи їй знаходити здорові способи переживання горя та прийняття.
