Нерівний бій: Чому творити завжди важче, ніж руйнувати

Уявіть собі картину: дитина годинами, з неймовірною ретельністю та захопленням, будує на березі моря величний замок із піску. Вежі, мури, крихітні вікна — усе це плід її терпіння та фантазії. Аж раптом хтось, пробігаючи повз, одним незграбним рухом руйнує все дощенту. Залишається лише пласка мокра пляма. На створення пішли години, на знищення — одна секунда.

Ця проста картина до болю точно ілюструє глибоку істину нашого світу: між творенням та руйнуванням лежить нездоланна прірва. І це стосується не лише піщаних замків.

Незрівнянна вага творення

Усе, що має справжню цінність у нашому житті — від величних соборів до теплих людських стосунків, від геніальних наукових теорій до затишного саду біля дому — вимагає часу, зусиль, таланту та неймовірної наполегливості. Роки, десятиліття, а іноді й цілі століття йдуть на те, щоб збудувати щось довговічне та значуще. Творчість — це повільний, часом виснажливий процес, який вимагає відданості та віри в результат, навіть коли його ще не видно.

Руйнування, навпаки, не вимагає нічого, окрім грубої сили чи злості. Воно миттєве, просте і, на жаль, часто спокусливе у своїй простоті. Нетерпіння за своєю природою завжди руйнівне, адже воно не дає змоги пройти довгий шлях творення. Ви не можете написати симфонію за той час, що потрібен для того, аби зламати скрипку.

Чи завжди руйнування — це зло?

Звісно, ні. У великій схемі буття руйнування відіграє свою роль. Воно може бути схожим на лісову пожежу, яка, хоч і виглядає жахливо, насправді очищує землю від старого, сухого підліску, удобрює ґрунт і дає простір для нового, здорового росту. Світ без будь-якого руйнування швидко задихнувся б від накопичених речей, ідей та структур. Як не парадоксально, у такому світі будь-яка спроба творити стала б актом руйнування, бо довелося б ламати старе, щоб звільнити місце для нового.

Проте ця необхідна, "очищувальна" форма руйнування не скасовує фундаментальної асиметрії. Створити щось вартісне незрівнянно складніше, ніж знищити.

Анонімний суддя в епоху інтернету

Ця асиметрія ніде не проявляється так яскраво, як у соціальних мережах. Уявімо собі чоловіка, назвімо його Остап. Він — фахівець у своїй галузі, який вирішив ділитися знаннями, писати статті, аналізувати складні теми. Він не ховається: використовує своє справжнє ім'я, показує обличчя і відкрито каже: "Ось моя думка, ось мої аргументи". Це вимагає не лише значних зусиль для створення якісного матеріалу, але й певної сміливості — сміливості бути собою, ризикувати, підставляти себе під удар.

І хоча більшість людей реагують позитивно, завжди знаходяться ті, хто виливає на нього потік критики з-за ширми анонімності. Вони використовують псевдоніми, ховають обличчя за чужими аватарами. І, як правило, жоден із цих критиків не створив власного майданчика, де б міг представити альтернативну, більш обґрунтовану точку зору. Вони кидають поспішні, уїдливі коментарі, на створення яких ідуть секунди, знецінюючи працю, на яку пішли години чи дні.

Чому так? Бо для того, щоб дати гідну відповідь, потрібно було б вийти з тіні, вкласти час та енергію у власне творіння і, зрештою, наразити себе на таку ж саму нетерплячу критику інших. Це доводить, що їхня віра у власну правоту закінчується там, де починаються реальні зусилля та сміливість, необхідні для її підтвердження.

Можливо, якби хтось із них наважився на такий крок, міг би народитися цікавий діалог на рівних. Це можна вважати дружнім викликом.

Література:

• Еріх Фромм. "Анатомія людської деструктивності". (Класична праця, в якій автор глибоко аналізує психологічні та соціальні корені людської агресії та прагнення до руйнування. Фромм розрізняє доброякісну агресію, спрямовану на захист, та злоякісну деструктивність, яка є унікальною для людини і пов'язана з її екзистенційними потребами, що перегукується з ідеєю статті про асиметрію між творчістю та безпричинним руйнуванням).
• Михайло Слабошпицький. "Марія Башкирцева". (Роман-есе про життя видатної художниці українського походження. Книга слугує чудовою ілюстрацією до теми статті, показуючи, скільки титанічних зусиль, самовідданості, пристрасті та мужності вимагає творчий процес, особливо для жінки в XIX столітті. Життя Башкирцевої — це гімн творенню всупереч обставинам і хворобі).
• Rollo May. "The Courage to Create" (Ролло Мей. "Сміливість творити"). (У цій книзі екзистенційний психолог Ролло Мей розглядає творчість не просто як навичку, а як фундаментальний прояв людської мужності. Він стверджує, що справжня творчість вимагає сміливості вийти за межі звичного, зіткнутися з невизначеністю та тривогою, що прямо стосується ідеї статті про те, що для створення потрібна мужність, на відміну від легкості руйнування).