Вплив сімейного та шкільного середовища на формування емоційного комфорту молодшого школяра
Сучасна система освіти в Україні, зорієнтована на особистісний і пізнавальний розвиток дитини, намагається відповідати існуючим потребам суспільства, а отже, забезпечувати належну якість навчально-виховного процесу з урахуванням характеристик і можливостей оточуючого середовища та впливу його учасників. Але якщо внутрішня мотивація та потреби особистості не співпадають з очікуваннями від зовнішнього середовища, це призводить до дезадаптації в соціумі та викликає ряд негативних емоцій, що проявляється в поведінці особистості.
Однією із важливих соціальних систем життя дитини є школа. Розвиток дитини залежить від того, наскільки успішно поставилися батьки та вчителі до емоційного шкільного життя учня. У цей період у молодшого школяра розвиваються потенційні можливості та формується уміння контролювати емоційні прояви.
Підтримка позитивної емоційності стає одним із найважливіших завдань для вчителя початкової школи, адже саме навчальна діяльність має давати дитині насолоду від пізнання довкілля. Позитивні взаємостосунки школяра-початківця з першим учителем розвивають у ньому довіру, успішну мотивацію до навчання та дружні стосунки з однолітками. У процесі навчання школяр засвоює не тільки інформацію, а й емоційно-оціночне ставлення вчителя до нього. Реакція дорослого є важливим стимулом для подальшого навчання та формування емоційності дитини: проявляється зацікавленість школяра тим чи іншим навчальним предметом, його захопленість процесом навчання, прибавляється впевненість у своїх силах.
Сучасна система освіти вимагає індивідуального підходу до особистості дитини, урахування вікових особливостей та інтересів учнів. Сучасний вчитель повинен допомогти своїм учням не просто засвоїти той чи інший матеріал, а направити на саморозвиток безпосередньо під час процесу навчання. Важливо зрозуміти дитину і підтримати її в складній емоційній ситуації. Важливим чинником у розвитку емоційної стабільності дитини, її врівноваженості, комфортності взаємин з учнями, вчителем, батьками є діалогічне спілкування, коли дитина розглядається не як об'єкт впливу, а як рівноправний суб'єкт спілкування, як автономна, самостійна особистість зі своїми віковими та індивідуальними особливостями, з своїми думками, переживаннями, з своєю самооцінкою, рівнем домагань. Спілкування повинно будуватись на основі довіри, взаємоповаги, вмінні розуміти один одного і допомагати. Воно може проходити в формі ігрової взаємодії, бесіди на уроках та в позаурочний час: під час подорожі, прогулянки, мандрівки тощо. Саме такі обставини спілкування можуть бути найбільш впливові, ефективні, результативні.
Якщо батьки при дітях висловлюють свої тривоги, сумніви, найчастіше самі породжують у дітей страх за них і безпосередньо – страх перед школою. Невпевнені в собі батьки можуть створити у дитини враження, що вони бояться розлуки і потребують її постійної присутності. Негативна атмосфера, яка панує в родині, сприяє подальшому розвитку негативних емоцій, їх переважання в поведінці школяра навіть під час зміни середовища, під час навчального процесу. Вразливі діти болісно переживають приниження, образу, тривалий час повертаються подумки до неприємних подій, що викликали негативні емоції. Вони нездатні швидко переключитися на нові завдання. Безпорадність проявляється головним чином у взаєминах з однолітками, коли дитина не може захистити себе, дати відповідь на агресивну поведінку інших дітей.
Ставлення батьків до дитини має особливе значення під час вікових криз розвитку, зокрема, і протягом молодшого шкільного віку. Слід зауважити, що характер дитячо-батьківських взаємин обумовлює розвиток емоційної сфери дитини. Прекрасні діти виростають у тих родинах, де мати і батько пам’ятають про свою роль у вихованні підростаючого покоління, показують власним прикладом, яким потрібно бути, власною поведінкою сприяють позитивному розвитку емоційності дитини.
