Не хочу бути сильною весь час
А де у вас кнопка «пауза»? Цікаве питання, чи не так?
У бурхливому ритмі життя ми часто забуваємо про елементарне — поїсти, відпочити, видихнути. Домашні обовʼязки, робота, діти, партнер, домашні улюбленці… День минає, а в кінці — відчуття, що «нічого не встигла».
Насправді ж — встигла все. І навіть більше. Просто ми звикли, що бути сильною — це бути постійно в дії. Відпрацьований до автоматизму ритм здається нормою. Але чи не здається вам, що в цій гонитві ми втрачаємо щось дуже важливе — себе?
Уявіть на хвилину, що ви просто перестали. Перестали робити все те, що звикли. І що тоді? Зламається ритм? Зламається система? Чи, можливо, навпаки — вона трохи звільниться?
Чомусь ми в більшості силу вимірюємо сталими одиницями (дохід, місце у суспільстві, кількість покладених обовʼязків (і не просто "приготувати обід", а таких, що допоможуть врятувати світ), тощо. Але ж за знецінюванням своєї сили може ховатись ще дещо важливе - заборона собі бути слабкою.
І ви знаєте, тут же часто і не в самій забороні річ, бо як же можна бути слабким, коли не визнаєш своєї сили? Короче, виходить замкнуте коло.
Із цього кола першою починає виходити не свідомість, а тіло. Застуди. Хронічні хвороби. Апатія. Вигорання. Ось тут я повернусь до кнопки "пауза". Де вона у вас? Чи дозволяєте ви собі зупинитись, щоб приділити час собі? Не бути сильною, а бути для себе?
Я чесно сподіваюсь, що прочитавши цей допис, ви згадаєте про себе. Не як про роль — мами, дружини, працівниці, підтримки для інших. А як про людину. Живу, втомлену, справжню. Таку, якій іноді хочеться лягти і подивитись у стелю. Посидіти в тиші. Випити кави. Просто бути. Не для когось — для себе.
Можливо, вам потрібен дозвіл. Якщо так — ось він: можна зупинитись. Можна втомлюватись. Можна не все встигати. Можна бути людиною, а не функцією. І все одно залишатись цінною.
А ще — можна шукати ту саму кнопку "пауза". І знаходити. Хоча б на кілька хвилин на день.
